А знаєш, очі можуть розказати,
Як вміють вони віддано кохати,
Зі щирістю просити і молити,
Як можуть від сльози тебе звільнити
Заглянеш ти у них - там милі зорі,
Безмежна глибина, ніби у морі,
Небесне сяйво зібране думками,
Уся любов передана рядками
Ох, очі - це, немовби рідне поле,
Де квіти розпускаються в любові
І незабутній ніжний сад у квіті
Та промені грайливі, що у літі.
Чудова поезія! Майстерно, Наталочко!
У них любов, у них таїни....
до матері до України,
І до дитя,що в них шукає ласку....
тепло і ніжність, і вечірню казку!
Стовідсоткова правда.
Очі завжди "видають" душевний стан людини - чи то вона засмучена, зла; чи то закохана, добра.
(Саме тому не признаю сонцезахисних окулярів.)
Дякую вам за такий чудовий, глибокий вірш!
Сердечно дякую, Танечко, за чудовий відгук та проникливість. Я також не люблю людей в сонцезахисних окулярах. Мені прямо не приємно розмовляти з такою людиною, я повинна бачити її очі.
Очима можна розказати
І про любов і стан душі.
Хоч у ту мить можеш мовчати,
Рядки лягають у вірші.
Гарно, натхненно та від самого серця!
Дякую Наталочко за позитив.
Гарного тобі настрою та море позитивних почуттів!
Ох, вже ці очі - в них весь світ людини, вони все завжди кажуть і без слів.
"Очима ти сказав, сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен..."
Як завжди гарно, поетично, щиро і душевно