З самого серця, на колінах,
хрестом від неба до землі,
молюсь за рідну Україну,
бо ненька - матінка в війні…
То не вода, - палючі сльози,
із мого серця та Душі,
то ж, зглянься, Милостивий Боже,
всі українці у біді…
Палає у вогні Вкраїна,
чим розлютили ми й кого?
Старе й мале безглуздо гине,
від примхи дурня одного…
Смертей – не злічені квартали,
в російських звірствах полягло…
Домівка – довгий час – підвали,
в котрих страждає все село…
Ридань усіх – не передати,
від болю, - завмирає вірш…
Поети - теж в війні – солдати,
вмирає рима, - це найгірш…
Чи чує Бог мене, - не знаю,
бо почуття мої - роздерті…
Я Кобзаря в цей час згадаю,
і вознесу його безсмертя.
Кобзар віщав нам ПЕРЕМОГУ,
і ми обрали цю дорогу:
…вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
27.06.2022
