Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Гриць Янківська: Скрашуючи тишу - ВІРШ


Гриць Янківська: Скрашуючи тишу - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 10

Пошук


Перевірка розміру




Скрашуючи тишу

МАЛЕНЬКОМУ ПРИНЦУ "Якщо ти мене приручиш, моє життя немов сонцем освітиться. Твої кроки я буду відрізняти від тисячі інших." А.Сент-Екзюпері "Маленький принц" Впізнаєш? Це слона проковтнула змія, – Намалюю, хоча й не вмітиму. А вгадаєш моє церковне ім'я, Як назву тобі першу літеру? Якщо так, то заходь вечорами на чай, Божевілля моє посунеться. Не пручайся йому і його не повчай, Бо в тобі проросте, пробудиться. Чи згадаєш дослівно вчорашню мене, Недослови мої і вислови? Чи залишишся тут, коли все промине, Як єдиний, хто в бурю вистояв? Якщо так, то тримайся моєї руки, Я звертатиму різко й іскрами Зазолотяться сфери – це зірковий пил Під ногами у такт потріскує. Коли скинуть троянди колючі шипи, Адже ллєш на них ніжність ріками, – Відкликатись почне до нас вічність на "ти", Ми давно під її повіками. Що ж, мленький мій принце з кудлатих мрій, Йди дорогою снів імлистою! Всі світи обійшовши вертайся в мій, Задля цього сончергу вистою. *** ВІЧНИЙ ОБЕРІГ Моя мати – гроно допомог, Дужі, спомагаючі вітрила – Тільки б рідних вирвати з тривог! Тільки б рідним розгорнути крила! Моя мати – вічний оберіг. Стоглибинні в неї серце й очі. Зі скількох зійшла вона доріг, Лиш би сни здійснилися пророчі! Від скількох відмовилась вершин, Щоб колиску не розбити плаєм! А шипшин, ох, скільки тих шипшин Випила з бідою, наче з чаєм! Хоч сповна її і не збагну, Келих сліз за неї не осушу, Все ж я знаю, що на двох одну Нам із нею сотворили душу. *** СКРАШУЮ ТИШУ Скрашую тишу цим незбагненним дивовижжям. Стишую голос. Тш! Мовчу умисно. Безмірно осмислено стою тут і зараз – Без образ, без застережень, без фарсу. Одразу Змогла б розгледіти чудо. Буду! Буду завтра і завжди, Адже Майже розчинилась, розтопилась, збулась. Забулось. Пам'ять скрашує тільки смертних, Прикрашає приміщення, шляхи, кілометри. Безсмертні не мають потреби в згадці. Вранці впиваються роси, а не кави. Їхні страви не варені, не печені, не смажені. Їхня пожива – це не жнива, а зливи. Їхнє завтра вже розпочате, як виклик Виключно найсміливішим, безстрашним. Обережність залишилася тільки на моїх п'ятах – В купелі вогняних язиків була обмитою при народженні. Це є пісня мого відродження, мого відродження соло. Упередження – мій останній друг, та не ворог. Мовчати так втішно, Коли я є в собі і поруч. Ззовні і зсередини, я відверто повсюди. Це вже, певно, твориться чудо. Гойдається простір. Гойдається неспішно на мотуззі ліан, В які я просочилася ще до того, як стала золою. Я у грунті. Я напоюю собою усе різнотрав'я. Грона калин відтепер пломеніють мною. Мною сочаться берези. Я є плачем рослин. Я вже навіть не істота, я – явище, я – гутація. Не вибірково і не частково, я у кожній фації. Мною, може, і не плачуть зовсім, Бо це, власне, я плачу і плакатиму собою. Між небом і землею я повисну мрякою, А взимку – осипатимусь снігом. Бігом василіска я розрізатиму цей простір, допоки Він не покриється кригою, Допоки В миті всесвітньої тиші не стане так затишно, Як в лоні матері. Ця тиша для мене є безмірно важливою. Тому стишую голос. Мовчу умисно. В краях цілковитого бездоріжжя Скрашую тишу цим незбагненним дивовижжям. *** НАРОДЖЕННЯ До життя нове причастя – Це січневий кізкоріг. В серці – жар, у жменьці – щастя, Ним вінчує на поріг. Люлі-люлі, лялю ніжна, Народилась тільки, спи! Розгулялась хуга сніжна. Тш, Морозе, не рипи! Срібноокий небожитель Пестить інеєм вікно. Це твій Ангел Хоронитель Із потіх пряде сукно. Каже: спи, моя манюня, Серце в крижмі з позолот. От знайдеш Івана-Дурня – Не обберешся гризот. Ще поспи і просинайся Веселинкою в журбі, Розтулити не вагайся Очі сизо-голубі. На долонях доля тоне Перехрестями доріг – Ох, цеберце снів бездонне, Буде плач і буде сміх! *** КОЛИСЬ Я ПРОКИНУСЬ ВВІ СНІ Колись я прокинусь вві сні, Бо дні розминуться з ночами І здасться, що сонце – над нами, Та сонце – в мені. О ні, тільки промінь живий В мені не осмілься зламати! Кохати? А що то – кохати? Як знаєш – відкрий. Твоє тепле слово, повір, Хай скупо, та все ж проростає. Від нього крізь хмари світає, Добрішає звір. Колись я прокинусь вві сні, Ось так, переможцем у герці. Холодне і заспане серце Піддасться весні. *** АКТРИСА Про неї поети складають солодкі вірші. Пахучість букетів пилком осідає на віях. Із золота виткані ширми для серця й душі. Про неї казали: таку зустрічають лиш в мріях! Ще кажуть: щасливиця, в тебе ж блакить у очах, А родимки густо всипають зманіжену душу. Від слів цих красуня, мов вибрики бульки в дощах, Пустує манірна – нікому нічого не мушу! У сяйві світила, котре хоч для всіх, але зась У ньому купатись примарам пересічно сірим, Вона, наче бідність і блідність долонь простяглась. Повірили й щедро до ніг їй складали офіри. Коли до зірок, то буває, що й душі – трамплін. Тож очі земним затуманює зоряним пилом. Та щойно розвіється захват, як чути проклін, І пташка тріпоче крильми за душі небосхилом. Вистава комічна гамує публічності страх, І жодної трагіки доки не впала завіса! Ні крику, ні стогону, просто читай по губах: Втомилась від ролі приречена вічна актриса. *** ОЧІ Ох, не ховай лиш очей своїх, Срібно-ясних, сяйливих! Очі – колодязь незнаних втіх І сподівань журливих. Марно ховати свічку за склом. Марно, та серцю втішно – Тулиться хтось золотим чолом В темінь до скла поспішно. Очі – люстерця небесних істот. Очі – жива водиця. Очі – це іскри від Божих щедрот. Очі – душі світлиця. Грішно отак відбирати у світу Щастя короткі миті! Ох, не шкодуй для людей привіту! Ох, не шкодуй блакиті! *** ВИКЛЮЧНО НЕЗРЯЧА Маленька планета однієї маленької людини. З її серцевини струменить блакитна лава. Вона з кристалів, але виключно гаряча. Маленька людина від її сяйва зробилась незрячою. Що їй залишається, цій маленькій незрячій людині? Вона не може покинути свою особисту планету. Її тримає навіть не гравітація, а необрізана пуповина. У її розпорядженні простір на десяток кроків. Зазвичай вона ходить кругами, загіпнотизована сяйвом кристалів. Але близько – ні! Близько не можна – пече. Тільки цей сяючий струмінь блакитної лави ще здатна розгледіти незряча людина. Він більший від неї. Він струменить ввись, пронизуючи інші світи. Це так вагомо для маленької людини, виключно незрячої, Бо їй залишається тільки її десяток кроків. *** ДРІБНЕНЬКИЙ СЛІД Дрібненький слід відбитком золотим – лю- блю. До серця серденько, ох, лиш би вберегти! ту- лю. Крізь шибку сонечко осушить перших сліз струм- ки. Сплітаю в щасті з порозквітлих ліз він- ки. Впиваюсь жадібно кульбабовим вином – наш час!* Дбайливо кутаю в цілунок-полотно, в ат- лас. До серця серденько. Ох, як же вберегти! Спи! Спи! Малюю сонечка найпершої весни – це сни. * Кульбабове вино за Р. Бредбері зберігає в собі події, які відбулися, коли його було зроблено. *** У КОЖНІМ Не кожен є другом, хто хоче таким здаватися, Та з жодним не варто прощатися! Тримай мою руку, допоки уступу цього не перейдемо, Може так ми іншим віру дамо. Може іншим... Не завжди є ворогом той, в кого інше бачення. І чи справді це має значення? Візьми мою руку, бо з темряви вдвох значно легше вибратись. На минуле не слід озиратись – Це минуле. Є правильні рішення, загальні для всіх і кожного: Не ліпи з атеїста побожного. Подай йому руку, насправді у вас значно більше спільного – В кожнім невільнім є частка вільного. У кожнім! *** Я МАЛЕНЬКЕ ДИТЯ Я – маленьке дитя, позавчора дощами народжене. Серце в п’ятах дрімає, воно ще тремтливе, не сходжене. Не топтала ще квітів насаджених плідними веснами, Не блукала мрійливо і сонно шляхами небесними. Я – вразливе стебло, від північних вітрів не захищене. Ще живильне коріння у серці моєму не знищене. Перші помисли чисті ще служать і правді, і істині. До кохання крильми не долала примарні я відстані. Я – безпечне дитя, необачне, з границями змитими. Подорожник до ран – я з колінами пухом розбитими. Зерна зрад і невдач зі сльозами моїми не знаються, З сіруватих очей лиш веселки водиці впиваються. Ти – маленьке дитя! Так чарівно, як для дорослого. Через зблідлість очей ти соромишся погляду млосного, Але все ж щовесни воскресаєш вербовим котиком. Як же солодко бути дитям, що читає дотиком! *** Я Б ПОРІЗАЛА ОСІНЬ Я б порізала осінь, як халву, на великі шматки Й роздавала злиденним: смакуйте, солодка ж! У калюжах осінніх, їх безліч, не знайдете й ложки води – Скаламучене небо вляглося купками набухлих хмарин – Бо на дверях у перекинуте небо розбита колодка. Лиє, наче з відра, – сказала похмура бабуся, – То не краща пора для осушення душ. На балконах не вгледиш шнурків ні з таранькою, ані з білизною, А прогнози з учора на завтра хіба що приблизні. Небо зараз, як очі дворняги Сірка. Туманів ріка І струмки молока стікають по нерівній бруківці, Напуваючи змучені ноги. Каблуками цок-цок – ходять долі, доволі прозорі, та все ж Так волого, що й межі добробуту їхнього змиті. А прикриті принишклими купами листя обабіч доріг Підглядають за зміною днів і ночей керамічні, манірно-лукаві гноми. Є в цю осінь й такі, що досі були незнайомими, За одним пересічним дивом простеж: Осінь вперше знайомить з листям пожовклим сумних слимаків – Виповзають групуючись, творять химерні фігури. Їм позаздрити можуть найуміліші з парашутистів, де-юре Залишаючись дітьми землі, а де-факто – небес. Слимаки в формі сонечка. І хто зна, що їх вабить, можливо цілуються, Поцілунком знімають накликаний осінню стрес. Перехожі обходять їх боком, чи міряють кроком Між цими фігурами відстані І всміхаються розуміюче. Сонні душі бредуть по дорогах, що зведені на манівці. Кінці їх десь за обрієм зв'язані завжди вузлами подвійними. Одинарним не варто, бо для кінців доріг, що надійними Не були і не будуть ніколи Найдоречнішим є, мабуть, вузол подвійної вісімки. Він чарує в альбомах аерознімків, Хоч і звужує всі видноколи. Коли в'яжеш його, – говорила старенька бабуся, Що в душі альпіністкою зі знаних часів залишалася, – Коли в'яжеш його, не потрібні навіть фіксуючі. І пульсуючим стукотом серця збентежена, Дивачка бабуся відводила очі вологі вбік, Бо коханих вершин не підкорювала Вже не день і не рік. Знаєш, я б цю осінь, як свіжу халву, величезним шматком куштувала, Не впустила б ні крихти, облизавши ретельно всі пальці. А найбільші шматки, наче золота злитки, невеселим би роздавала. Я б розмножила осінь яскраву на сірій, зіжмаканій кальці. Хай хоч так, бо блукальців багато і кожному хочеться щастя. Лиє, наче з відра, – сказала похмура бабуся, – То не краща пора для осушення душ. Та, як маєш сміливості крихту, то правила певні поруш! – Усміхнулась хитрунка бабуся. *** КОЛИСАНКИ ЛУНАЮТЬ Колисанки лунають з-під стелі, з роззявлених шпар, Проростають під вікнами, стіни окутують хмелем. І смакують знайомо, мов кисло-солодкий узвар, І прямують у серце крізь час мурашиним тунелем. Сон малює картини із півниками на печі. Ніжні мамині руки турботливо пестять волосся. Розстеляється тиша, лиш гулко пугичуть сичі. Розливається журно дитинства мого відголосся. *** ПСЕВДОНІМИ Називай так, як хрещена. Не для тебе мої псевдоніми, Не для тебе ці дякую, прошу, заходьте у гості. Досконало вивчала мистецтво брехні й пантоміми. Чергувала гримаси образи, зневіри і злості. Театрально вклонялась. Немов невпокорена кішка Виверталася гнучко та рвучко стрибала у очі. І звивалась до тебе, крізь тебе, від тебе доріжка, А захмарене небо являло ознаки пророчі Над засіяним полем із витоптаними ранами. Чи посходить щось добре на нім з безіменного сімені? Не за лицями-масками, не за виточеними станами, – За єством, за приреченням називай мене завжди по імені. *** ЗБИВАЛА КРАПЛИНИ Збивала краплини сльози і роси Заточеним кінчиком слова-коси. Просила: о небо, зроси мою душу, Як вітер з-над моря, що зрошує сушу! Живи її сущу ти хлібом насушним, Веди її вбогу шляхом непорушним! О небо, вогнями в мій бік не мечи, Хвилиною щастя в мені помовчи! *** ЗАЗДРІСТЬ ПРОЙМЕ Заздрість пройме до чужого таланту. Ревність пробудить в тобі голоси. Чути сюжети німого диктанту – Думку направлять, лишень попроси. Вабить примарне спасіння-прозріння – Долі лягають на білий папір. Примха писати, мов серця веління, Можеш не слухатись, просто повір: Є щось правдивіше, дужче, повніше – З надр землі життєдайний вогонь. З ним ти і бачиш, і сяєш ясніше – Іскра одвічна нетліючих скронь. *** П'ЮТЬ ВИНО І МОВЧАТЬ По заболочених стежках Позолочені ніжки не ходять. Хороводи в походах не водять, В походах п’ють воду-вино, мовчать, На привалах тужливих пісень заводять, А між привалами глухо бродять, Як пам’ять в думках по роках. Позолочені ніжки Не люблять ходити пішки, Їхні мізки тримають віжки В своїх руках. Мізки ніжкам завбачливо годять, Віжки смикають, рівно водять, Та думки навіть їхні бродять Від вина. То біда не коня, а ніжок, Що порвались три пари віжок. Стільки ж було осушено діжок – Всі до дна. А колеса – в дрова до пня. Ніч холодна, спалиш й останнє, Щоб зігрітися до світання. Жаль коня. Позолочені ніжки спішно Ношу кинувши, серцю б годити, Взялись пішки болото обходити. Смішно. Та в багно позолочені ніжки Вгрузли все ж на стежинах збочених, Оминуть не вдалось заболочених, Хех. Так стежки заболочені вчать, Що в походах не злато – ладо. На привалах й без золота радо П’ють вино і мовчать. *** КРИХТАМИ ХЛІБА Крихтами хліба, небесною манною Землю вкриває сніг. Янголи славлять людину осанною, Туляться їй до ніг. Сніг пролітає крізь янголів, бавиться, Та не лоскоче крил. Він їх не сповнить і не приласкавиться – Сипле для душ-мірил. Душі-мірила, як чаші золочені, Приймуть небесний дар. Душам спокійно, сніжинки заточені Рвуть на шматки календар. Янголи мріють, чи марять, надіються Стати й собі людьми. Поруч земних і небесні зігріються, Вкривши від бід грудьми. Кожну сніжинку різьбили пишаючись Янголи в знаний час, Шостою гранню таємно лишаючись, Щоб доторкнутись нас.* *більшість сніжинок неповністю симетричні, менше 0,1% мають ідеальну шестиразову симетричну форму. *** МРІЇ І мрії чужі твоїх доторкаються вій. І вії твої завертаються ввись від мрій. Й сльозина-роса білить захватом чорну туш. І ти вже не сам, ти з мільярдами інших душ. *** ЗАДЗЕРКАЛЬНИЙ Я щоранку кажу: привіт У люстерко твоїх очей. Підбираю шляхи в твій світ Ті, що осадом із ночей. Я щоранку кажу: привіт! Та люстерко усе мовчить. Може твій задзеркальний світ І мене мовчати навчить. *** БІЛІШАЄ Я малюю ногою, мов пензлем, за слідом слід, Заплітаю у косу світло нічних ліхтарів. На самісінькім дні снігових кучугур дворів Відшукати хотіла б ромашки, а там – лиш лід. Заплітаю у косу світло небесних вогнів, І немає нікого й нічого, лиш я і сніг. І білішає слід мій від пензля промерзлих ніг. Я б зігритись хотіла доторком тиші і снів. *** РУДІ НЕ ПЛАЧУТЬ Не хочу сьогодні суму, не хочу, пробач! Я така незакохана і така відверто нічийна. Я сьогодні рудіша, ніж завжди й рішучіше вільна. Чи змогла б я заплакати? Наче виклик ти кидаєш: плач! Я програю в цій битві, бо, знаєш, руді не плачуть. Зможеш справжню мене побачити? *** ЗАСЯЯЛА Засяяла! Дивись, як високо і як недосяжно! Диво! Так просто й красиво. Дарів цього світу замало, щоб скласти подяку. Дарів мого серця... Зориться! Одна на цілім небі, та їй не самотньо. Не згасне. Не згасни і Ти, Хто в ніч цю народжений був! Іскриться Людям у серці. В цю ніч збагнути судилось землі незбагненність дива. Так тихо й правдиво. Як три найзавзятіші, що зі сходу, Несіть дари, Бо засяяла! Дарів мого серця чи вистачить? Дивись, як вказує де... Зориться! *** ОСЬ ПЕРЕЛІЧУЮ Ось перелічую сонця зернята. Сію в серця – чи зійде із них слово? Хай хоч одне, я від того багата. Світ засіяє промінням святково. Голосом пуп'янків заспаних квітів, Дзвоном останнього талого снігу, Гуркотом істин думок-монолітів – Старт у весни до нового забігу. *** ПРИКРИВШИ ПОСМІШКОЮ ЛИХО Прикривши посмішкою лихо Фарбуєш губи у червоний. Здавалося, ступаєш тихо. Здавалося – це оборонний, А не завбачливо крикливий, Не спраглий крові й поклоніння, Й авжеж не пристрасно звабливий, Не маска шалу й божевілля, Не лик фатальної красуні, Що цокотом підборів вміло Вривається у душі юні, Бо ти босоніж і несміло. Тож, як пройти волієш тихо, Ти провертаєш трюк коронний -    Прикривши посмішкою лихо Фарбуєш губи у червоний. *** ДЛЯ РОСТИСЛАВЧИКА Ти – серця мого надія. Я – серця твого покров. Співайте Аве Марія – Тут є любов! *** БРИЖІ Заспівайте мені, музиченьки, про дорогу у світ далеку, Сумовитої, тихої пісні мені із жалем заспівайте. Бо душа застоялася в тілі, як вода у глинянім глеку. А ви піснею всеньке нутро і поверхню її сколихайте. Пробіжаться мурашки по шкірі, як від вітру по плесу брижі. Затріпочуть пробуджені мрії, лоскотатимуть вії і крила. Загоряться дорогою очі, прокладаючи погляди хижі. Заспівайте мені, музиченьки, щоб здійнялись мої вітрила! *** ЛЕБЕДИНА ТУГА Це лебедина туга Понад захланним морем. Он як розлилось горем, Вкравши її супруга! Стелить широкі хвилі, Берег від зору скривши. Тіні повислі вмивши І освятивши милі Знаних шляхів й незнаних. Крилам у поміч вітер. Килимом сходять квіти, Тішать серця коханих. Скільки їм того щастя Із золотої нитки? Стане зв'язати свитки, Вбратися до причастя? Скільки їм тої долі, Як причастяться неба? Що їм для щастя треба, – Крила й шматочок волі. Та нерозцвівши в'яне Пагінець вмитий горем. Вкрало захланне море Ладо її кохане. Це лебедина туга – Серце своє, мов квітку, В дар принесла лебідка Й ринула до супруга. *** НЕСУМНА ВЕСНА. ДЛЯ НАДІЙКИ ГОЛОБОРОДЬКО Крок, два – Вчора була зима. Чвак, чвак – Вся перейшла у воду. Хлюп, хлюп – Спраги тепер нема. Бульк, бульк – І не шукайте броду! Мить, ще – Дружать світи дощем. Крап, крап – Сфери злились в цілунку. Гурк, гурк – З неба грозою щем. Пурх, пурх – Як воскресає лунко! *** НЕБО ВЛЯГЛОСЯ Небо вляглося в маленькі мої долоні. Небо сповите пеленкою з молитов. Небо, ти сповнило серце мені і скроні. Більше не вирвешся з дужих обійм-оков! *** НАРОДИТИСЬ СЬОГОДНІ Народитись сьогодні заново, Щоб для тебе, щоб ще чистішою. І окутатись в сонця гранули Під очей яснозорих нішею. І живитись молочним дотиком, Ледь прозорим, як мрії марево. І мурликати милим котиком. І почути: ти серця зарево! *** СВІТАНКИ Віриш, чи ні, та у нас тут такі світанки! Бачив колись, як у паренім молоці Топиться мед? Так от, щасливішої бранки В світі немає, ніж я у його руці. Я у світанку втопилась, я розчинилась Разом із медом. Солодкосте, солоди! Досі бувало – душа, мов рана, ятрилась. Рану приспали заграви. Ох, не буди! Ох, не буди, лиш цілуй мою сонну душу, Щоб горизонт золотів, як ясне чоло. Щоби світанок тремтів. Я його не зрушу! Віриш, чи ні? Так наснилося. Так було. *** НЕСУМНЕ ЛІТО. НА ЗАКЛИКИ ДАНТЕСА Пахло бузком й покосом. Вибились з сил гризоти. Небо віддало сльоти Всі до останку. З сонцем і віра сходить. Зранку і думка вища. В росах бід попелища Миються зранку. Сонце, тримай за плечі! Бачиш, в тіні бліднію. Я ж тебе також грію Літеплим серцем! Пахне бузком й покосом – Літо на ніс присіло. Буде ще з літа діло! Серце жаріє. *** НАГОТОЮ ДУШІ І нехай то не я воскресатиму тут під світанки, І нехай не мене чаруватимуть співи пташат, – У карпатських вітрах я торкну вам зарошені ганки, Наготою душі я і крила звільнила з-під шат. *** ЛІТАВЕЦЬ Бам-бам-бам, добре бути нам оммм... оммм... ра- зом! Гай, гай, гай, зникнув. Не зникай! Ле- тиш в сві- ти, а я – така ж, як ти. *** ОЧІ ДІВЧИНИ ЧАРІВНИЦІ Очі дівчини-чарівниці... Чи позбирано, як зірниці, Чари-погляди – повні жмені В ночі чорні, в вітри шалені З-понад берегу навісного? Не куштує біда пісного! Чари-погляди душу пестять Жаром-полум’ям перелесним. З-понад берегу бурять ріки. Зазирнеш під її повіки: Ноги ватяні, берег – круто. В що взували – з того роззуто. Очі дівчини-чарівниці Топлять полум’ям серце з криці. В ночі чорні бурхливі ріки. Над рікою – терня-повіки. Погляд ягідний – повні жмені Назбирав. А вітри шалені Дмуть із берегу навісного. Не куштує біда пісного. Кров на ягоди, в серце – шпиці. Очі дівчини-чарівниці. *** ЖІНКА Цілована, мальована, маніжна, Леліяна, то сонячна, то сніжна, Розхристана, вітриста, невагома, Як втома. Примарна, веселкова та імлиста, Раптова, то сипуча, то росиста, Пригублена, миттєва, легкокрила, Як сила. *** 2016-2017

ID: 951595
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.06.2022 01:20:22
© дата внесення змiн: 23.07.2022 11:07:43
автор: Гриць Янківська

Мені подобається 5 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (93)
В тому числі авторами сайту (10) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Гість, гості
ЮЛІЯ юлія: - Прихожани
Синонім до слова:  Бабине літо
Georg Ajariani: - Контрнаступ літа
Синонім до слова:  Алкоголь
Georg Ajariani: - СИРОВИТКА ПРАВДИ
Синонім до слова:  Алкоголь
Dariy: - Зелений змій
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Dariy: - Перса
Синонім до слова:  Біженці
Dariy: - Переселенці)
Синонім до слова:  Просто
Georg Ajariani: - Примітивно, незамислувато
Синонім до слова:  Просто
Hevensays: - Елементарно :hi:
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Hevensays: - Шовк для дотику ;)
Синонім до слова:  Біженці
Hevensays: - Ті, хто рятується...
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
гіркий_смак: - Циці
Синонім до слова:  Гість, гості
Neteka: - Візитер, заїжджий
Синонім до слова:  Біженці
Neteka: - беззбіжники
Синонім до слова:  амбіція
Валентина Мала: - Випендриція
Синонім до слова:  Алкоголь
Валентина Мала: - Обезмізкувач,знищувач здравомислення.
Синонім до слова:  Гість, гості
Валентина Мала: - Прийденець,приходько, заблуканець.
Синонім до слова:  Біженці
Nikolska Mary: - втікачі
Синонім до слова:  Біженці
Svitlana_Belyakova: - Ні живі, а ні иертві...
Синонім до слова:  Просто
Nikolska Mary: - як на долоні
Синонім до слова:  Алкоголь
Nikolska Mary: - аперитів
Синонім до слова:  Алкоголь
Мирося Іванюк: - Квиток на Пандору
Синонім до слова:  Алкоголь
РКЮ: - Амброзія
Синонім до слова:  Просто
Олекса Удайко: - .як два пальі об...
Синонім до слова:  Алкоголь
Zorg: - Глоток забвения.
Синонім до слова:  Набережна
Г. Орел: - Побережна
Синонім до слова:  Алкоголь
YarSlav 2018: - руйнівник Роду
Синонім до слова:  Алкоголь
YarSlav 2018: - перетворювач на Стадо
Синонім до слова:  Груди (жіночі)
Svitlana_Belyakova: - Повна пазуха цицьок...
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Олекса Тиха: - Хлопак, Козак,
Синонім до слова:  Нічний
Ооооо: - Нічий.
Синонім до слова:  Біженці
Олександр Сичов: - :16: :16: :16:
Синонім до слова:  Нічний
Софія Пасічник: - Завечірній, завечоровий
Синонім до слова:  Гість, гості
Софія Пасічник: - нечеканці, нежданці))
Синонім до слова:  Алкоголь
dashavsky: - Чмаѓа
Синонім до слова:  Алкоголь
Рік Мавер: - Чемерге́с
Знайти несловникові синоніми до слова:  МИР
oreol: - замирення, гармонічне співіснування
Синонім до слова:  Алкоголь
Ales: - думан-вода де жиють духи
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Ніжинський: - козарлюга, прутеник
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Сергій Мостюк: - чел, чувак, мен, легінь,
Синонім до слова:  Алкоголь
Ніжинський: - потойбіччя, задзеркалля
Синонім до слова:  Алкоголь
Сергій Мостюк: - спиртне, хмільне, зверин
Синонім до слова:  Алкоголь
Софія Пасічник: - нечистівка
Синонім до слова:  Гість, гості
Софія Пасічник: - прийденці))
Синонім до слова:  Нічний
Talia: - Найтовий
Синонім до слова:  Рушник
Софія Пасічник: - вкрИвАнець (але це більше для одіяла))
Синонім до слова:  Нічний
Софія Пасічник: - передсвітанковий
Нові твори