***
За дощем розцвітають сади
новоявлених літом ілюзій,
і збирають надії меди,
наче бджоли, у дикому лузі.
І на лапках у душу несуть,
заколихують ладаном соти.
І не думаєш, правда, про суть,
про нескорення і відвороти.
Тільки день є на дихання меж.
Тільки мить на пізнання нового,
що, як цвіту крихке макраме,
опадає тобі на дорогу.
Не піддашся спокусі, а чи,
обіпершись на догми опалі,
відшукаєш мільйони причин,
аби рухатись далі?..
21.06.22 р.