04.03.2022
Війна. День 9.
Ми виснажені. Ми часто змінюємо свій настрій. Ми часто конфліктуємо, проте головна ціль зараз – вижити. Вночі спали нормально, але прокинулися вранці від гулу літаків, що пролітали над нашим будинком. (…). Довго гудуть сирени, не замовкаючи, й від цього серце впало в п’ятки. Сидимо біля підвалу, уважно слухаємо все, що відбувається навкруги, намагаючись відрізнити звичайні пориви вітру та його свист від літаків чи ракет. (…).
Пішли додому. Ворог просувається по шосе (це в 10 кілометрах від нашого будинку). Страшно. Але водночас розумію, що від нас це не залежить. Вірю в ЗСУ, бо в кого мені ще вірити? Хіба що, в Бога, якому тепер молюся щоранку та щовечора.
Захопили сьогодні Запорізьку АЕС. За даними, які нам відомі, у разі вибуху наслідки будуть в 10 разів перевищувати наслідки аварії на ЧАЕС. В такому випадку й не потрібно використовувати ядерну зброю, якою путін нас лякає, й яку він перевів в бойове чергування ще 27 лютого.
Дай Бог, щоб все це скоріше завершилося. Важко уявити, як почувають себе мешканці Києва, Харкова, Херсона, Сум й інших сіл та міст. Молімося! Правда повинна перемогти зло.
(…)
НАТО відмовилися закривати небо над Україною, й повідомили, що найближчим часом ситуація стане ще гіршою, буде більше жертв. Як міжнародна організація може відкрито заявляти про збільшення жертв, та не приймати ніяких мір? Що не так з цим світом? Де ми звернули не туди? Я хочу жити. Я просто хочу жити. І всі інші люди також хочуть жити. Схаменіться…
(…)
Я впадаю в депресію. Ні, скоріше, в апатію. Я нічого не хочу, я хочу лише світлого «завтра». Того «завтра», в яке я завжди вірив. Я хочу жити нормальним життям.
Ввечері трохи побігали від літака в льох. НАТО й США стверджують, що Україна здатна перемогти. Чорт! Звісно здатна!
05.03.2022
Війна. День 10.
Надовго це все затягнеться? У розвідці США стверджують, що в Україні знаходиться вже близько 92% усіх сил, що росія сконцентрувала для наступу.
Хочеться їм вірити.
(…)
Втім, ситуація певною мірою просвітлюється. На певних напрямках наші неперевершені ЗСУ перейшли в контрнаступ. Хочу вірити, що все буде добре, і що все скоро закінчиться.
06.03.2022
Війна. День 11.
(…)
Ранок почався сльозами матері. Люди масово виїжджають звідси, й це приводить її в паніку. Зізнатися, мене також, але я не видаю себе. «Все добре».
Чому вони виїжджають й куди їхати нам? Це питання вертиться в голові. Звісно, у нас є рідні на Заході, але як знати напевно, що туди не прилетить, наприклад, ракета? Й як туди їхати, коли дороги окуповані, шосе перекриті, а ми майже в пастці, з якої залишився лише один вихід – через Черняхів на Пулини, а далі Хмельниччина й Чернівці. Інші дороги – майже вірна смерть. Там йдуть бої, а деякі ділянки й села вже контролюються противником.
А що робити за кордоном, там, де нас не чекають? Де ми не маємо роботи, не знаємо мови? Просто жах. Життя перевернулося з ніг на голову. Я хочу жити тут, в Україні. Тут все моє. Я хочу, щоб все це скоріше завершилося. Я молюся за це. Я не знаю, що буде далі. Події беруть несподівані оберти занадто часто. Я просто хочу жити. Жити мирним спокійним життям й не знати слова «війна».
(…)
Спати лягали пізно. Було багато літаків, ми сиділи в льосі. Повернулися близько опівночі. Не могли заснути. Бомбардували сусіднє місто.
Саме в ці дні для мене й моєї сім’ї війна набула найстрашніших обертів. Саме тоді я, чомусь, не вірив, що прокинуся вранці. Ніби кіноплівка з сценами потрапляння ракети чи бомби у мій дім крутилася в голові замість сну. Інколи вона ставала такою реалістичною, змушуючи мене прокидатися в холодному поті, думаючи що це дійсно трапилося. Спали ми поки в будинку, але обов’язково одягнені й з взуттям біля імпровізованих ліжок – з другого поверху я переїхав на перший, щоби не гаяти час на спуск сходами, і, врешті-решт, перший поверх більш безпечний. Спав на підлозі, разом з нашим собакою – він також ходив в «евакуацію» до льоху, й, здається, розумів усе, що відбувається навкруги.
(далі буде...)
Як тонко, Максе, до найменших нюансів Ви передали стан людини в критичних ситуаціях. Ось вона - війна, у всіх її проявах! І це тільки початок!
