матильдо хлорофосівно, облиш!
свого, дитинко, гніву не розбуркуй.
твоя ненависть вже не потребує
нічого з того, що тебе турбує:
такого ревного плекання,
такого рівного вогню,
що я від вечора до рання
нічим його не поясню. ―
ні чарівної м'яти-рути,
ні аморального дощу ―
нічого з того, хоч би не забути,
чого тобі нізащо не прощу.
коли твій гнів по-справжньому доспів,
даремних слів не витрачай без міри,
ба більше: не співай таких псалмів,
що в них нема святої недовіри.
натомість випий чарку самогону,
спали одну цигарку забуття,
й проголоси: люблю тебе до скону,
моє геройське вічне істинне життя!
адже твоє життя ― не тільки лиш для того,
щоб пагони плекати гордощів-кущів,
але й заради всього жахливого й страшного,
що хай бог милує; а нам ― шевченко заповів.
бо він сказав: пів тисячі облич
я переглянув за сьогодні і за вчора,
і не знайшов таких, що сняться цілу ніч,
немов дитячий жах, ― така смішна потвора!
