*****
Коли у серці жевріє надія
Й незгасна іскра у душі жива,
Що здійсняться бажання, кожна мрія,
Повірити наважся у дива;
Повірити й завжди обов’язково
Лише вперед до бажаного йти,
Долаючи завади поступово,
Щоб досягнути власної мети;
Долаючи завади, виправляти
Усі свої поточні помилки,
До щастя вдалу стежку простеляти
На довгії, прийдешнії роки;
Ту стежку устеляти ненастанно
Своїм учинком кожним вже, тепер,
Аби тобі в майбутнім бездоганно
Талан твій руку помочі простер;
Тієї помочі, з якою ти, звичайно,
Усіх досягнеш прагнень, мрій своїх,
Які плекає серце надзвичайно
З надією таки здійснити їх;
Здійснити їх й нові ще народити,
Їм сміло стелячи дорогу вдаль,
Аби було заради чого жити
Й на схилі віку згинути не жаль;
На схилі літ було б не шкода й вмерти,
Лишивши після себе гідний слід,
Що з пам’яті й душі повік не стерти –
Своєї праці найсолодший плід;
Той праці плід, що легко, гармонійно
Уллється і в сучасне, й майбуття,
Той праці плід, який вже на постійно
Залишиться на кораблі життя.
Євген Ковальчук, 01. 01. 2018
