«Ми – європейська країна і не будемо робити як москва.
Ми повинні дотримуватись європейських цінностей».
( Із промови Ірини Венедиктової )
Так іноді хочеться плюнуть на цінності
Й бахнути аж до москви,
І прямо у кремль,немов, із взаємності,
Ще й мумію їхню звільнить.
Бо навіть над нею кацапи знущаються..
О, людоньки, стільки ж то літ…
А може, за те, що накоїв, хай мається,
Відбуває за кожен свій гріх?!
Бо саме від нього, із його подачі,
"Совєти" прийшли і гулаг,
Де зборище неуків, п’яниць, ледачих
Зібралися править вверхах.
І правили, дійсно, що вміли - робили,
А розуму ж то не було,
Щоб «власть» показати – жахіття творили –
Стогнало і місто, й село.
Розкуркулення, висилки, згін у колгоспи –
Переповнені аж Соловки,
Голодомор, геноцид і «чорнії вОрони»,
Та розстріл в подвір’ї тюрми.
А зараз нащадки тих неуків правлять,
Те саме творять, що й батьки:
Мародерять, глумляться, гвалтують, вбивають,
Зривають будинки, мости.
І як зараз хочеться в їх кремль пальнути,
Затиснувши руки в кулак,
Щоб навіть, не знати, не чути, забути,
Щоб зразу ж закінчився жах.
Дуже хочеться пальнути! Але кажуть, у кремль не можна, ЮНЕСКО не дозволить. Пам'ятка!
Звернення до тривоги:
Дай уже спокій залізничним вузлам,
Зачекалась на тебе давно москва!
...
Досить лунати у Миколаєві й Сумах,
Ти кремль знахабнілий вгати краще струмом!