..а я й не корив -
(любив, а вона ніжиться щічками
отираючись, ямки в кутиках губ
так приємно від них німіють пальці
великі, якими їх потираю, масажую
обійнявши щічки долонями
І направляючи їй до рота
дещо, від чого й не розпочнеться блювота
А так хочу щоб Тобі було боляче, як і Ти
деколи, не забувай про язичок; - Ви хто?
Чого все ще тут? Навіщо? Кіно скінчилося,
а режисерської сцени не буде після титрів
Це не герой свого життя, а значить -
смерть, як ворогам, так, повільніше
Можете не поспішати звалювати
Не вам ж ще зал підмітати
Не хвилюйтеся за нього
В нього більше немає проблем,
ніяких, бо він *** вмер, ха-ха), -
Не читай, - Все безнадійніше,
аніж я думала, коли це скінчиться?
Гін марень переслідує, прекрасен,
та як доганяєш відчуваєш нещастя
Хто ти? Коли Ти? - Сама собі коли,
в мене тремор, змарнуємо дозу, -
Коли, коли Ти нормальний?
Не можу, не можу спіймати
Момент, коли Ти врівноважений
Був народжений, що зруйнувати.. тінь.. -
Ні, Мала, нема соціальної свідомості
Я лиш Твоє уявне заземлення, можливий
Та де вже в твоєму віці знайти чистий лист
Хтось один завжди мусить бути тверезим, -
Колись ти все те спростиш - бо "прогрес",
і будеш чіпляти жінок одним реченням, бо
Ти знову про секс? Заганяєш у тілесність,
наче більше нічого і нема, - А там - все,
померти б під бабою, загнаною собакою, -
Жах, - Придумай романтичніше, смерть.. -
Не "під", а "на", сам вбивайся, дурник,
Тебе наче стукнули коли ти ще був "в", -
І раніше за всіх прокинувся, так і було
Хто-кого, такий наш смертельний забіг, -
Так легко, коли знайшов свою ціль? - Тінь,
просто дивлюся на свої тіні тобою відкинуті
Давай врятуємо одне одного, Мала, -
Слово-діло, по моїй формі було видно,
що моє "маю герич", я тут лиш за ним;
Що за марення "як вийти сухим із води"
Дивні казки, - Не лоскочи спини! -
Й кріль вперше соромиться кролиці,
хоч та пахтить бажанням, вона потреться,
і далі - його вже не зупинити, - Достатньо!
("- А ти мені до рота щось запхни!
Таке вже було з не твоєю Відьмочкою?
Говорила подумки про те як любить
кінчаючи глотати?) Хлопчика
Вибачте, але ви серденько
Хлопчика вразили, і кров потекла
кудись до низу, ніяк не до голови
Подивися, подивися мені знову в очі
Я ніяк не можу забути твої очі, сині-сині,
як небо між сірими хмарами, спокійні,
безпристрасні, як можна так вбивати?
Обіймаєш, Голод робить схожим на дитину
Тіла - просто іграшки, ділися, приймаємо
правило, але як і діти - капризно
Я впевнена у собі, бери, грайся
Мені одній вони вже набридли!
Давай лиш одне одному покажемо? -
Боги, скільки Тобі років, Медузо? -
Було, коли мене зґвалтували
і прокляли за те, що сміла спокушати?
Своїм прекрасним тільцем богами даним,
а тому воно їм належне, вбий себе, врода!
Нічого богам взір красою милити до хтиву!
Нікого не нагадує тобі? Твою Відьму?
Кого розстріляли твої блакитні фуфайки? -
Не порпайся в голові, - Не одна така, -
Перші відділені боги - бездумні,
сліпе правосуддя як і дно океану
Всі ті божки - мертві, поглинуті
наймолодшим, - О', та хто це?
Пихатий Персей? Садисти боги?
Відрубай Медузі голову! Не встигли!
Але використали! І закопали у скрині!
Не встигла з холодом звикнутися,
як була відкопана! Навіщо це все?
Навіщо! Що за Бог? Мене несе? Для чого?
І чи дякувати? Під землею було холодно
З усіх сторін, а тут є Твоя спина, гріє щоки
Палому янголу набридли "людські дочки"?
Нашіптуєш, нашіптуєш, наче благословення
непорочного поєднання духом від вищої сили, -
Так відчувається твоя закоханість?
Немає таких слів, ні, не перебивай
Щоб ти віддалася мені сьогодні ж
А як і були б, то те щось свідоме,
що підбадьорює несвідомий потяг
Але ж як потрібно читати ті лиця
Нелюдяні які надягаєш людяним,
щоб сказати дещо "індивідуальне"
для Двох, - Є, я думала над цим
"Ти сумний, я сумна, нам треба.." , -
Вихід на всі часи, допоки є життя?
Не скажеш Ти те дієслово серйозною
Давай, підкори мою боязливість ділом,
а до тих пір я буду читати вірші повіям;
Та для чого? Купляти на Себе рецензію
І наче війна, і всі вийшли з зони комфорту
Природній відбір, жорстка форма
Остерігайтеся плоті, і сили яку вона..
Чи варті зусилля цілі? Хороший Знак!
Одні роблячи думають як зробити
Другі - роблячи находяться в роботі
Впусти всесвіт, а потім ще й відпусти
Тобі пора давно розпочати занотувати
Вона десь на вулиці, на одній щаблинці
Все бажане на одній щаблинці десь там,
вище, завоювання, дертя на гору, сходи -
це лиш переходи в дорослішанні
Не ступаєш, а виповзаєш надплинним
Де надбаним потрібно ділитися
Виливати буттєві свої відповіді
Щастям бесіди прикрашені, світлими,
якими вони не були при находжені
Так життю не вартому Ми говоримо, - Так!
Живи як хочеш, не забувай мене годувати! -
Облегшеним лізти самому далі,
чи з кимось разом? Доповненими?
Життю потрібні завжди нові призми
Старі затираються в пісок розгляданнями
Молоді нечіткі, б'ються лобом об сходинку
дзеркальну, ворог? Тільки в Тобі,
виживання не передбачалося
Віддайся цій природі,
бо помреш невдоволеним
Воля потребує сили,
а я Хлопчик, граю в шахи,
і уявляю ніби не сам, виклик
Людині потрібен виклик
Обізнаність - плита
твоя кухонна, а опісля й надгробна
Знання відповідей робить всемогутнім
Здаватися кращим аніж є, недолугий бог,
майже, фамільяр, я був одним з пацанів
Що з цього міста пішли зоряною гвардією
Не могли дивитися, як поодинокі племена
бере зараза, що жінок приймає за інкубатори
Ради хребтів, що підтримують желейні мізки
Вони гинули за любов, не як за спогад,
а як за те, що ще потрібно спробувати
Вмирали за любов із споглядань,
ідеалізовану, що після усього
відчувається вже справжньою
"Ті, що мовчали - перестали мовчати"
Пам'ятайте про смерть, безперечно,
щоб любити, наче це останній день
Нічого нового, війна - вихід на всі часи
І тирани не правлять вічно, бувають
розуми, що потребують стертих колін
від поклонінь, а як культура стоїть віхою
Їй вже важко опускатися ниць, не той вік,
якщо розправив ноги - стій вже,
і нехай не болить в суглобах гордість
Та впади лиш мертвим на врагів своїх
Смерть - це безперечно самотня доля,
чи хтось має перед нею сказати "ні"?
Ніяк, Війна, Війна, нічого поетичного
Самотньо і з "ні", разом "ні" -
але не ті голоси, або не ті
обставини, пригнічені
Добробут смердить
невизначністю
(Нічого поетичного
Я - Повелитель мух
Я - Повелитель мух);
Символічно, Глибше копай -
подалі відкидай, - думав шахтар, -
Жив на глибині в кілометр,
а помру в ямці під собачку
Безбожні, ви не відчуваєте символів?
Слова Їхні всюдисущі, без зали тронної
Осяяні правдою, а вона любов'ю, безбо..;
Хороший Знак! Первісна Лава
під ногами, зла і голодна
Ненаситна, первородна
Бо коли Вона вивергалася
не було безперечно нічого,
окрім граду полум'яного
Безвітряно! Хороший Знак!
20-ть фугасних! Заряджай!
Рідна земля - цілевказник
А Ви не знищуєте нічого,
окрім ідеологічної культури
Кеп, Ми в тумані ранковому,
а вони ніжаться світанком
Хороший Знак! Бо в Нас
є дещо пояскравіше! Але,
звалюємо! Ці на вечерю!
Нехай перегрупуються!
Знову на вечерю печеня?
Мені до-смаку така дієта
"Мисливця", це "все зразу";
Дримба, бойові барабани
Батальйон за батальйоном
маршує з пекла і назад до нього
Денеб: - Мене не мало було існувати (Ля,
як це відмінювати? Чи Мова не передбачає?)
Помилка, лиш щоб Твої побратими Жили
у цій часовій адаптації, Ар'е
Насильство - вихід на всі часи
Зоряна Гвардія, послідовники
Божків, що не втручаються,
але Я - просто фамільяр
Якщо не помру славно -
то погину від нудьги, як Ти коли був
пригніченим для мотань на яву
А Ліра так і не найшла Мене,
краплю в океані випадковостей
Коли зловиш ляк усвідомленням
Що десь ходить Твоя копія
краща у всьому, Забути
Спробуй забути, але я залишив шрами,
і вони вічні, Я впустив у Себе Бога
А Ти забув, що був Його глашатаєм
Забув, бо персоналізував дароване
Шукала кращу Версію Тебе, краплю
в Океані часу, та не знайшла, щоб
видалити свою потрібність для
чоловіка, а не ображеного хлопчика
Невдоволеного, щоб в нього не було,
як і цей Бог, що Мене веде; - Хто Я?
Це не шум, це - циклограма щастя
Воля - яйце під пахвою, неприємність,
але винагорода стриманості - повага
Я впустив Бога, Його вектори
Сповнені присутністю, нехай говорить
Дитина, що самозабутньо обіймає і цілує
усіх тих, що її не калічать
Вона підкорює Твою боязливість;
Військова справа - холоднокровність
проти раціонального страху
Коли миттями проживаєш роки
де і честь, сором, страх, кров
Ти на своєму місці, бери, що маєш
Весело-цікаво, до перших втрат
Вони все перекривають, знецінюють
задоволення від нанесення смерті
Стабільність - позбавлення енергії
Тому тебе кривдитимуть, любитимуть
Досягнення? Ідеальний всесвіт, застій
Останнє поле охолоне, Все порветься
І рватися буде, поки я нічого не придумавши
відтворю ці ж константи, і це все, доля - тінь
Охолонув простір, і я так звикся
до розчарування у ймовірності
Завмерлий простір, Послідовник
говорить, що нові напрями створить
Монотеїстичний, світ фрактальний
Мертвий без руху, просто картинка, це не
калейдоскоп життя крізь який тебе несе?
У вічності з відображенням перед очима
власним? Що за самоненависть?
Тебе трусить і розриває простір?
Прогавлений момент зародження
Очі залиті первинною плазмою
Прогавлений момент зародження
першої зорі навколо тяжіння Тіні
(А який наслідок сліпоті?
Слізьми залиті його сліди,
що стали відтепер озерами
Там де він падав і повз -
потекли зміїні ріки
Жести пальців - витоками
Де бив землю в прокльонах -
загоризонтні лягли моря
Іридієвий Ідол дошліфовує
кульку створену кам'яну
все щоб життям видихнути
І розкинути у Всесвіті новому
те, що любив до цього в старому
Він шукає і сам розкидає маяки
Німий крик в просторі глухому,
і плач від зустрічі поглядами, -
це повинно було бути
першим стовпцем до "Яблуневого Шипа")
А що потім? Така чутлива, пускаю зайчики
з між галактичного простору
Й просто чекаю відповіді
спалахів далеких джетів
Просто чекаю, перемістися - секунда
Я там де і Ти, просто вкажи, і жди
Поки побачу, я ж сліпий, світло
так довго, занадто довго фіксується
Любов'ю каменя і води, - Нащадками,
вкотре, хтось мусить мчати
Бувалим до небувалого, - Ми? -
Бувале, потойбіччя коливання
Нема або є, але проміжки - точно твоє
Слово - обвинувачення, спростування
у суджені того, що дали на пробу
Людство, потрібно більше думок
Але їх так вже забагато, море
крапель, нульова вода, струхни
Енергія власного руху краплин
утримує їх від замерзання
Створи центр кристалізації
Струхни! Нехай людяніють, льодяні; -
Мені прийшлося обрубати твоє тіло
зміїне, там не було Тебе, до мене відняли
Все що залишилося твоє - перероблене
Ти така сильна, скільки років терпіла,
себе не вбила в тій печері
Я викину тебе в чорне море
Пий до нудоти, все не випий
тільки, будь доброю, цей світ
оберігають древні сліпі стражі
Куди мені до них безпристрасних,
що без хтивих особистих амбіцій, -
Це що? Зізнання? - Мо, не будь язикатою, -
Скованість перешкода особистому щастю
Хочеш любити? Відьма наставила? - Щось типу
Дивись мені в очі, поки навколо бушує лихо,
бо Мене так збуджують Твої поліпові локони
Їх би перекусити, випити, більше не в змозі
бачити як в них напівпрозорих киплять гормони
під мною, без нервові, щось хвойне, терпке,
не напитися, один за другим, задовго я прожив
з Відьмою, вже було, занадто критично,
пісня стихала, хоч вона слухала сладж днями;
З настанням ночі, виповзаючи, хворобливими
і флегматичними, вийшовши з болота
після гниття - ми відроджуємося,
ще хворобливі, але в спогляданнях всесвіту
і з клаптиком надії, - Відчуваю, качає, відчуваю
відчуття надії, їх рід запанує
свідома емансипація, -
Не створюй гіперреальність,
тільки ти бачиш, що вони
не бачать де вже реальність,
а де технології, - Вони переможуть
і повільно полетять колонізовувати
всесвіт у своїх кібернетичних тілах;
Лоскочеш спину, - Я як гідра
можу відростити будь-яке тіло
Була б голова ще жива, а слимак
язика проковтнеться і доповзе
до валуна і відлиже його
мені у нову реінкарнацію
Або сам доведи до знемоги
Його ковтни, останні сили
повзти, щоб вижити
Ніколи не хотів відрубати голову
Своїй Відьмі? Просто задля любові?
Підіймаєш, тримаючи за щоки,
жмурить очки, сильно-сильно,
що аж тремтять, - Не дивися
мені в очі, - А як це раз останній, -
Та сфера ідеального вакууму,
що за горизонтом - все ж нас дожене
І нас як по лясканню пальців - не стане
Порозуміння не передбачалося, нас
розділяє.. - Воля?; Безбожна..
або до страху Вільна, що за
Симуляція Мені у задоволення, у втіху
Невже, Тебе збуджує Моя насолода?
Було б так, якби Мене до цього не Знала?
Не хвилюватися за мою в собі впевненість,
і сконцентруватися на Собі, а де Хлопчик?
Хотіла потренуватися перед другим раундом?
Що ж було "прекрасно", Опалий листочок
Так приємно витягувати когось з болота?
Знайомо? Мені - ні, лиш дотичним
я відчував потребу, Зоряна Гвардія
Просто фамільяр, наповнений Тобою
Не дивися Мені в очі, - А як це останній раз?
Напувала, не збиваючись на допомогу Мені
Купляючи підтримкою в мене усмішку
Чому я повинна перейматися
чужим самоопануванням
Я не можу бути там де існую
резервація на п'ять хвилин
вперед уявним обдумом
не тим що роблю зараз,
а буду робити потім
резервація на п'ять хвилин
якою підсмаженою буде знизу,
поки смажив зверху туманним взором
коли переверну, тільки і поштурхати,
бо Вона ж просмажилась більше,
аніж на половину, ледь не пригоріла
Вчасно! Я - пательня і обвуглена лопатка
Твоє задоволення - продукт побічний! -
Та що ти говориш, запишу Тобі
"Чому я повинна перейматися
як він не може віддатися
надії під ним зарезервованій
Ти - дурний, і.. як стерти..
(Життя - це літак в падінні
Єдине, що встигаєш зробити -
вхопити когось, і відтрахати
Чому ж ти не гуртуєшся
з рештою в передсмертній оргії)";
Ясний розум, куди тобі забуватися
Яка чудова Панна, але негласно чужа
А Я для неї просто картинка "та, сама"
Закриті двері, за вікном кричать тетері?
Вона роз'їла мої легені
своїми видихами
багатими киснем
Я прокинувся, вкотре..
Але те була просто тінь Моя
Дарма ляснув пальцями
Не захистивши власний мозок
Я викинув "дещо" з голови
Щось, що наче було не важливим
Та "що" воно таке, для чого?
Якщо Мене вже не буде?
Я просто ляснув пальцями,
як хлопчик, Насправді,
між нами нема відмінностей
окрім тої, що в мене ще є впевненість
Так, Боже? Що може зробити ріка?
Вирахувати власну швидкість
відносно берега? А ти неси моїх ворогів
Я тебе на них навчу рахувати
Розлийся червоними бережками
Похилився я як ж тая вербонька
Зажурився, розвесели, розвесели!
Я прожив з Відьмою рік, довгувато
Відчуваю безпомічність без легкості
з якою невизначеність була з надією
Що за кайдани, єдині, на які згідний
Єдине яйце під пахвою, безперечно
чуже, підкинуте, але б не сказав,
що сам не хотів його виношувати
Дивні казки, дивні казки, Я закінчив;
Трамвайчик наближається до Кільця
Й полігональної кладки під куполом
Шия опухла лімфовузлами, віддавало
у зуби і вуха, боліло, гуділо, глухну
Залишатися вірним антропоцентричній
істині.. Ми прокладемо дорогу залізом
і каменем, щоб лиш ми, всі не спотикалися
у хащах, Ми разом, Ці двері самі відчинилися
перед мною, не думав за плату
Мені краще вийти, цьому тілу
немає чим заплатити, - Занадто
сильно стискаєш яйце, розчавиш
І так не вилупиться протодракончик..
Далі у рожевий провулок, значить..
Прийду, Вона Скаже, - Ну, здрастуй
Знаєш, Я вже почала себе дорікати
Дарма кинула, потрібно було в себе запхати
Але, що за приниження, нехай краще губиться
в собі, і находить шлях додому
Аніж я буду почуватися цілісніше,
але ж ти штурхаєшся, ляканий
Не говориш, все ходиш "туди-назад"
Не всі що блукають - загубилися?;
Що за екзистенційна іграшка
Знов-знову Герой на чорний день;
Бентежишся, проходиш мимо
Наче йдеш в кінець, де ліки..
Щоб людей з хащів не бентежити,
цими усіма вивісками, вони там;
Це життя занадто коротке,
щоб не користуватися
ядерною енергетикою?
Скільки ж людей вмерло
добрих, незримим розпадом
враженими, який й цікавив,
бо тепленький, - Чому? Чому?
Персонаж на чорний день
Благодійництво тілом і духом
відкладається на чорний день
Остерігайся Плоті, і сили
яку Вона приховує
Шість днів до моєї смерті, було п'ять днів тому
Так, Її віддзеркалення замінює мене в дзеркалі
Ненавидь, але те лезо не має руків'я, -
Поранився?; Я прожив з Відьмою цілий рік
І Я ніколи ще не відчував такої Легкості
Немає слів, щоб Описати, - Пробувати!
Спогади - день майбутній зарезервований
Мацала мене собі у збудження, нігілістично
Давала себе скуштувати, - Солоденько..
Може самому стати веганом.. - Смак
втратиш, дивну спецію, - Символічно;
Але Я ридав як хлопчик, не чоловік
Владний на полювання, на боротьбу
Я прожив з Відьмою цілий рік, і розтікся
Не безіменним Витком безіменної притоки
Вийшовши на фінальний спокій,
щоб й після відходу обіймати планету,
розчинившись серед океану крапель
Я прожив з Відьмою рік, довгувато
Відчуваю безпомічність без легкості
з якою невизначеність була з надією
Банально, по-поцанськи, покажи силу,
яку не зміг показати її у ліжку
Це навіть не моє рідне місто, як і планета
Не маю дому, просторово-часова помилка
Заумні Творця хитросплетіння доль,
що орієнтири, не впасти у деградацію
Людська пам'ять не тривка, не вічна
Як в особистому житті, так і в суспільному -
бувають різні зіткнення, зріють запитання
на які і за життя не знайдеш відповідей
І вирішуються ті питання вже нащадками
Це наш духовний спадок майбутнім поколінням
Наша ціль - донести все, що вже нам було відомо;
Що відкрили голодними до спорожніння
Ось Я, став просто плакучим хлопчиком
Що виплакав безпричинними сльозами
Собі під ноги піщану косу, ходжу по ній
як по греблі ріки-життя, Просто зрозуміти,
що те легкості відчуття було завжди в мені
Вона просто його підчепила
золотим гачком кінського хвоста
Витягнула з дна, на повітря
Та я рибка глибоководна
Волосся Твоє - гачок
Язик Твій - наживка
Наживився, Наживився
Язик Твій гачок і наживка
Почата Тобою розмова,
з яких пір стала білим танцем
Не Відмовити, не Відмовити
Метафорично для Бога в Мені
Мені було у реальність
Я впустив Його, Його вектори
Сповнені присутністю
І Як по часовому Древу
Я мчу до найвищої гілки
Як той весною Крук, щоб волати
Плачу, як сильний, кремовий пісок
ллється під ноги, я не можу
Його вбити, те, що всередині мене
Вдаю, що не вражений, не вражений!
Ненавидь Мене, якщо від того легше!
Ненавидь Мене, якщо від того легше!
Або оголи себе світу до первинної форми
І стій твердо на тому,
до чого Тебе закликали
І най весь світ побачить,
що Я - Єдиний Король!
Що Я - Єдиний Король!;
Оглядаючись на своє життя
Я пишаюся тим, ким став
завдяки тобі, Боже!
Я пишаюся цим Собою,
що стоїть з полум'ям в очах
пліч-о-пліч з побратимами
Ніщо не може перемогти Нас
Ми бачимо всю брехню, Зоряна Гвардія;
У вашої реальності ніяких шансів проти
Зійшов з розуму, Я бачу страх в твоїх очах
Богу так подобається, я знаю чого йду
Ми тут, щоб задати маленький урок
Стій стійко і тримай очі відкритими
Свербляча нудьга? Випадковості!
По ліки, по ліки, по чорну пігулку
Де вітрина Відьмина, Вона знає
як зарадити заразі, і у своєму сні ти заснеш, у кошмарі
Персонаж на чорний день, як ласі шматки вже розібрали; -
А ти продавався? - Підземна водиця,
відкрий мені шляхи зовнішні, далекі, -
не відповідає суха долина, меліорація, випалина
Жаба розміром з гнома, на пеньку, грає на домрі, -
А Я тебе знайшов, раніше чим любимий
А Я тебе любитиму, а ти не відповідаєш, -
північні болота, десь у хвойнику
Привів нетиповий спів для околиці
Розкинула волосся по відзеркалені
неба, Дочка Часу, й не злякає Її людисько
Жаба задира голову теж у блакить, гуділа
сурова наче ось-ось і буде Стіна Смерті, -
"Раз, два, Вона прийде за тобою
Три, чотири, краще замкни двері
П'ять, шість, хапай своє розп'яття
Сім, вісім, будеш допізна спати
Дев'ять, десять? - Ніколи не спати!"
Не говори зі мною, утоплениця
а то ляжеш замість мене,
оком не моргнеш, тікай;
Завжди дивна, сексуальна
в правильному балансі
Ці всі "боді-купальники",
що по жорсткості як корсети
Чорні-чорні, а поверх лиш
сукні з мережива, чорні-чорні
З чорним як смоль хвостом
"Зайнята, але не закохана"
Не дай мені згинути, не дай
Й самому собі не потрібен,
а як ж тоді себе тобі продати
Твоє ж власне минуле
Ти проклята цим відчуттям
відчуження, що по курсу цілі, -
А Ти звідки? Карнавал зомбі
у пурпуровому провулку
А ми в рожевому, любов і ліки
Не дивно що під одним кутом
сходяться, - Мої вбрання?
Ви й так витріщаєтеся,
нехай буде вам соромно
Нехай, звикайте, бо всі невитривалі,
розумієш? Так невинність стає..
Втрачаю завзяття, приїдаюсь..
Так.. Нас розділяє сором'язливість..
Привілей чи перепона на шляху..?
Шляху? Все безперечно взаємновідносно
Самовпевнені будуть своїми лиш у своїй системі
фешенебельної в'язниці, Свобода побуту -
маленьке надбання буття
Жити як в хліві, так і в палаці
Та за цим стоїть така не прискіпливість до людей
Ти скрізь найдеш "своїх" як і серед неосвідчених,
серед бідних, так і серед інтелігентів заумних
Ви пане будете графом? - Так, Граф-Дурак, -
Нам ще так багато потрібно чого обговорити,
лиш так Ми врятуємо одне одного від Себе, -
Навіщо Ти дала Мені чужий нотатник? -
Щоб пам'ятав, завжди може бути Гірше
Нам лиш належить пізнавати метафізику,
крізь призму більше вже не Теорії відносності
Прочитай останній запис, сором'язливість
Так рятувати приречене може лиш Принц? -
Маленький? - Та він злякався, засоромлений
брудом під нігтями, що в нього просто "буває"
Уяви, як він би звабив ту екоактивісту своїми
діяннями?; Але вони несуть потенціал
Мішками на горбах, - Я не був спокушений!
Кремова коса посеред ріки як гребля
І Вона на ній, засмагає, перевертається
Рибка, а я плачу під вербами,
Забрала усе, що я виплакав
Її чекаючи, її вичікуючи -
Ти чого регочеш, шаман чи шо?
Скажеш, що замкнула Щось у Тобі?
Там де вивергалася перша лава
і проливалася остання кров, -
Те "щось" - мистецтво можливого, -
Ти - дурний, дати б тобі по голові,
а то ж скільки світла в тій чорній дірі;
Ох, дівки, вічні сіяння в думці
Сіють, всівають вічні сяяння
Мені так важко відпустити вас, -
Сміливіше, цинізму побільше
Людям, Їм таке подобається,
бо самі всі унилі, хай йому
Ставати кращою для когось?
Може хтось хоче деграднути
для Мене? Є дух - літаєш,
нема - живеш, біди не знаєш
у протистоянні потоку
Не знаєш і насолоди
у ширянні з собіподібними;
Пішов за язикатою, забувши,
що не вмію плавати, чи забув,
розучився як плавати, коли
почув її насміхання, - Спіймай!
Неправильно, те, для чого нас породили
Ми повинні завойовувати? Підеш назустріч? -
На побачення? А Ти дожени, Ти ж ногатий, -
Все як в тварин, природній відбір,
у дуже грубій формі, первісне насміхання
Невже Ми не вищі цього? - Альтернатива?
Не перетворюй життя з розваги
у чиряка на сраці, - У творчу частку? -
Мокрий - брудний, сухий - покритий пилом
Ми ніколи не буваємо чистими, як і ситими
Потерти Тобі спинку? Потрібна особиста
масажистка? В тебе трапецієподібний м'яз
між лопатками поріс гематомами, поболює?
Чого горбишся, коли хвилюєшся?
На високих це помітніше, ох,
будеш стогнати, як жодна дівка
ще під тобою, я докажу, щоб лиш
посміятися, це те саме ваше "ні" життю,
що звучить як безперечне, - Так.. Так! -
Не кричи, в'юни чутливі; - Сьогодні щось їв?;
Уявляй спокусу виплекану виплакуванням,
терпку і задушливу, благородну, ніяку
Поки не зануришся у його світ дитячий
Що як луг з гіганторосллю, не перецвітає
і пилковим дощиком опадає на голови
Ти мені когось нагадуєш, наче щось Забула
Прийде час, і я все згадаю, і буду плакати
Тому що все було занадто ідеально?
Для мене, а як для нього? Я не знаю,
не можу його прочитати, книга дивна
Та я вчила ту мову, і сторінки спустіли
Їх потрібно самій обписати, замалювати
хоч чорнильними плямами, та чи я Мати?
Сама дівча, куди мені до його терпимості?
Нас розділяє зацікавленість, - Напевно,
корисно інколи вимикати мізки, - Але
скоріше за все словоплут той собі їх виніс
Тут навіть в кінці все таке непутьове, -
Або глибоке, темно, як "той",
без асоціацій із "загадковий", -
Негідник, проклятий, демон, - Цікаво,
до чого такі відвертості? - Ти що з'їв дурману?
Це ж друге побачення, значить про голови
усіх кого побив, що з плеча ростуть, товчуть,
смішки кидають, їх потрібно заткнути
Змусити заздрити, більшою радістю, -
Друге? А чому воно там, де я плачу
зазвичай, це все не зріло, - Мені
схотілося аж зникнути, вмить, -
Що в мене з колишніми?
Мав рабиню, вона стерлася
з лиця Землі, покинула нутро
прокляте, - Буває, ні, ти що серйозно?
Знущався? - Була безтілою, - Ну.. шо, буває
Не сутулься, з кислою миною це виглядає
як, "що ти там верзеш? Чому Ти
все ще не роздягнута? Га?"
А й сама запитую себе "чому"? -
Відчуваєш? Є правда,
та чогось не вистачає, -
Ти Сам не граєш у гру, яку розпочинаєш, -
Та хоч тут і оголився би з тобою в болоті
З яких пір мені на те потрібен дозвіл? -
Це вже було, - І цей момент? - Ні, так і от,
а чи прокляття Часу, а чи переродження
А чи дитяча забава, чи останній сили квант
у спільній круговій симуляції, пасивні тіла,
економія, з'єднані шийними хребцями, губ..
А Чи я прокинулася і перемістилася кудись
не туди, де наче мене чекали, звідти
де під мною пробудження потребували
Та Він вже ходив випаленою Землею
Просторово-часова помилка
навідує Наше останнє місце прощання
Зустрінемося в Кінці, де Потрібні, - Пока;
А спочатку, Кит, що левітує, маленька каюта:
ліжко, тумба, дзеркальце, все металеве
Три нічні сорочки, три суконьки, сірий льон
за стіною сан-вузол - вертикальна труна,
миєшся сидячи, і гул, гул, - Це війна? -
Гірничодобувне судно пожирає астероїди,
це не круїзний лайнер, - Я в заручниках? -
Вже було, - дав вату, - Затовчи у вуха
Ще трохи і буде палива для стрибка
Куди? Ах так.. тримайся за добрих людей,
говорила мати, але спалений дім,
убита матір, і все рівно, що незнайомець
Убита і Я була, відчуваю сили, - Чому
Ми не вживаємо їжу разом?
Кухня в майстерні, символічно,
без стола, їли за верстаком
Я - якісь тушковані ним гриби,
жорсткуваті, з м'якою морквою,
і кабачками, а Він як завжди
Своє протеїнове желе, - Чому
Ти не годуєш мене тим,
що сам їси? - Найкраще - гостям,
і це желе із сарани, - Я їла траву, -
Хочу тебе любити, і не знаю як
Це не відчувається приємним
Ти сильна, сильна, - Дівчинка в халепі? -
Халепа з дівчинкою в собі, - Зробиш боляче?
Саме через це блукав побоїщами?
Вибач.. мушу через те все пройти знов,
але вже зі світлим контекстом?
Інакше, нічого не вийде з чоловіками?
Я це зрозуміла ще місяць тому,
коли вимивала тут все у плату
Забув про людей, як купив Дійну Корову
і творить цим чудо-серцем, а як зламається
непомітно, і почне труїти, це все самовбивчо
Тут потрібні механіки, замкнутість, погано
хочеться вилізти у цей кротовий лаз
на ззовню у відкритий космос
Невагомість? - Страшно, - Кому? - Усім
вперше, безпомічність, скафандр, думаєш,
що за прекрасна труна, заспокойся
Після першого цілунку
Мені схотілося випалити рота
ультрафіолетовою лампою
Але розсмакувала, пристрастилася
Стогнала, непогано; Що за спогади,
а це перед мною гіпнотизована копія;
І ніхто нас не розбудив, окрім сонця
вмираючого, Зваблені страхом,
ми скільки наварили поганих каш,
просто щоб зловити кайф
від адреналінового сп'яніння
Майтуна.. майту.. Ти мене штурхаєш,
але це приємно, чомусь замруженому
задаєш форми, - Ти тут.. ? Рибка,
вона смикає твої пасма.. Чи все ж Знайшла?
Те, що концентрувала з високої блакиті у собі, -
Дивна пора, суха осінь, не волога,
не волога планета, навіть після потопу..
Залишатися в розумі, щоб споглядати як з нього сходиш
Не хочу повторяти, але ми разом з простягнутою їжею
беремо і поїдаємо культуру руки, що нагодувала
Тебе намагаються виставити на задній план
Пролетаріат і його колективи, поверніть усе!
Там я хоч відчувався ціліснішим, - Пророчиш? -
Ви тут літаєте, часові потоки хвилюєте, брешу, -
З майбутнього? - Це майбутнє, а те - не наше,
що Там, хоч і не було би без нього нас
Поклоняємося як вдається перестрітися
Хтось снить надію в майбутньому, чекає
на пробудження, але інший ховається
в минулому, говорячи з продуктом
якого виснило те майбутнє зі свого минулого, -
Порозуміння не передбачається?
М'яко вийшло зв'язати жагу і розум?
Що ж можливо, як оргазм перетворився
на останній смаколик перед палею,
що і є екзекуцією, Він оструєний!
"Ох, дякую Тобі, Мавко,
не хотіла чути стогони", -
Я Тобі не дурочка якась там
Мої радощі - результат кризи
Прогалини між кронами дерев
Самітник з крейдяних печер
Мене зрозуміє, відчужений
від усього людського, жалість
лиш жалість люди викликають
Дурні, або відчаєм зацікавлені
А Творець на цих вечорницях -
це підозрілий тип з дурманом
Та тільки через нього
Він і має компанію
Його насіння жменька -
вбиває, серденько конає
А як ляканим воно вже було -
то виснажиться від спраги
Лягай біля струмочка,
де не втопишся
Пройде тиждень,
а його і не згадаєш,
і того, що було за тиждень до гуляння
Так передається життя, оминаючи
плоті прокляття, вічне спотикання дитяті
Необачності і обопільної тривожності
Як не готуй, не підготуєш, краса
невинності у повнім цвіті; Зайвий
Не можу зробити усіх щасливими
Бо хтось мусить "щось" розуміти; -
Де ти! Де ти? Такий ж заручник
у цього космосу, як перестрітися
Стати на цей шлях, а космос
сам все зробить, безногий
Говорити, так хотілося говорити
о третій годині ночі
не розкриваючи свого рота
І чую ж шепотіння з орбіти,
але зовсім те не молитви
імпровізовані, тихо мовлені
Не злякати Бога самозваного
Тінь Моя! Смерть Моя!
Я так тебе боюся, чому ж?
Знаю ж, як обіймати твої коліна
Мода, одяг, така практичність
у самовираженні, бігти, далі
у Кінець під Дерева, а до того
Холод забутих до Вас вуличок
Опускається важко на тіло
Повзають слимаки, молочні
мокриці під диваном, молода ящірка
звила гніздо у електричному щитку
За тонкою стіною - крільчатник
Нічні тварини, живуть сексом,
але там ж лиш одні кролі
Залишити тут це тіло,
а дух кудись відправити, там хтось та "є"
Хто придумав ранкові побачення? - Ти лиш
прийди, ми посумуємо і помовчимо разом;
Холодна весна, суха, а все було північніше,
тут тебе і знайшла, звісно, вивільги
так ж далеко не залітають, передбачається
смерть, з вологих тропіків у пекельний степ
До чого Ти тягнешся як світило заходить?;
Далі Я зайвий, найсолодше - чуже
Хтось Мусить розуміти, Одинокий
Нехай йде, і згадує рік на щиті,
коли випустив, - Готичну курву, -
довершує слова божі Медуза
Це останні слова нею виплеснуті,
далі буде язикатою лиш тілом
Нехай йде, попрощатися
Я знайшов дорогу додому,
але в ньому не хочу залишатися
Бо в ньому все занадто ідеально
Я не відчуваю виклику, безперечно
Скажу Їй, правду, легко і приємно
Зустрів себе ж з темного майбутнього
Той молив, щоб я наважився і вбив себе
І він замінить мене на шляху до відьми,
яка ще блукає десь тут, під вікнами
Вона ранками кидає мені у них пташок
Ловлячи їх руками вітру, вона за спиною
Біжи, хлопчик, полями і дібровами
Не всидиш вічно вдома, і півні подохнуть,
і нікому буде нечисту силу співом відігнати
Носи цю тривогу через яку кури перестають нестися
І це ти ради неї? Хочеш забрати оці переляки? Що?
Весело ж? І..? "Ляшки"? Буде третьою до типажів
і темпераментів? Ну ти і живеш, в чому сила?
І це моє майбутнє? Щось з темним майбутнім,
але в минулому? Вже не буде? Перебив? Тобто,
те що вона зробила з тобою, О', О-о-о!
Омікрон! Змінило і моє майбутнє? Так!
Цілого Всесвіту? А детальніше? Що..?
Лінь? Так, тепер вірю, що ми однакові.. Ні?
Не відповідаю? Сила? В чому Моя сила?
Немає нічого легшого і приємнішого.. так?
Аніж говорити правду? Без примусу третю?
Вона дивного роду, дуріє без болота, відьма?
Настільки унікальні крильця і тільце, що як рідне?
Таке відчуття симпатії, оманливе? Не проклята?
Утоплениця? У чому тоді її рівновага?
Покажи їй життя смертного,
тепер ти її болото мовчазне
Скільки в тобі взорів потонуло
Вона Його з ними оберігатиме,
щоб не пересохло, озеро -
це лиш твоїх рук діло, інструмент
їй огидний, але буде порпати ручками
Почни, бо ж як їй паршиво без копанки
Вона допоможе тими нігтиками
якими дряпає мізки коли викохає
Повільно, зовсім не в ритм
Це вже щось особисто від Себе
Цим неможливо насититися
Краще і не пробуй.. це
взаємна жалість, не інакше..
Так легко себе ненавидіти,
коли перед очима жахіття?;
Смерть - запорука руху вперед,
це як твій квиток у майбутнє
Де Ми знову "є", - говорила Ле',
поки я здоював її молоко, що
за завдання, блакитна-блакитна..
Трапецоїдна підвіска чужа, для чужої
Трьох любити по черзі.. чи надмінно?
Ти знаєш, що таке втома? Хочу спати..
Просто блукаю, щоб і не сказали,
ніби Мене не було серед вас
Взуття настільки зимове,
що вогкне від туману ранкового
Подивуєшся, зловиш мурах
від людського генія
і біжиш назад до печери
Можете лиш подякувати,
що так виріс, квітка, чи бур'ян
Можу вирвати з корінням
Роздивитися, вивчити
Хрипне голос, та ж мовчу
Це слабкість, або грань
боротьби за волевиявлення
у бажанні "робити нічого"
Так багато було ниття безтолкового, що аж
Набридло, і ми не беремо більше в полон
Воля стала заручником гніву лютованого
Не ліпшою ніж у цих розумів затьмарених
Де Пітьма, й страху немає чим дихати
Голова, Голова в Мене стільки планів
Прив'яжу, розкривши секрет -
немає ніяких чоловіків; Виходь,
бог?; Ніякого меча, лиш руків'я,
під твій хват, не більше, тоненька шия
Ця ясність втамованою бути повинна;
Король, хто Я? Саваоф без Тіні,
чи Хрон без Долі, скільки Нам імен
А що це за бідна душа була, не більше?
Доля Моя, Чи Тінь Моя, персоніфікація?
Проречене майбутнє: Полум'я, чи Пітьма
Ніколи знову, Тінь Плину, що як Доля Творця
Вигнана з дому застояного простору, - Ганьба!
Висмоктав Твої очі, тепер бути за поводиря, -
Ось Я, чекаю на схід Сонця
Бачу, відчуваю, чую речі нереальні
Лежу, плачу, не як сильний, досить
Я ніколи не змінюся, не пройду
далі до ширшого русла,
щоб із спокус наплакати косу
Ось Я, чекаю на схід Сонця
Бог Одинокий, Самопроклятий
Лежу ногами за потоком,
головою проти, б'є
З Тінню це був би сталактит
Так, той, що капотить
Ось Я, чекаю на схід Сонця
Сяй на Мене! Сяй!
Ти так ж любиш те, як Я палаю
Сяй на Мене! Випали в попіл
Моєю ж сліпою любов'ю
Оповитий нічним мерзлим струмком
Тут стає занадто холодно, вкотре
Лежу осторонь усього людства,
що просто згуртувалися разом
Щоб одне одному робити блага
Злиттям мов, і протистоянням язиків
В роті живильний океан, щоб поїти
У лиці Моєму, Божому - застереження
Оргазмуй надлишком любові, тертя
лиш нагадує проекціями минулого і
майбутнього вашого - безконечність
Збережи моє кохання як віриш,
у це єдине споріднення що знав
Або відпусти, бо я йду з ним
туди, куди не ходять кораблі
Я не буду Гнити, Іо', цей Сором
з'їсть Мене живцем, Тіло омиє вода
Ліриди
Темне і холодне пекло - ця планета
Бастіон із Старої Землі похований,
законсервований десь у болотах,
в корінні Білого Грабу, не віднайти
Хто Я? А чи я не той схоласт,
що дав надію в чужих обіймах?
Але сьогодні потрібно мені дещо менше,
що лише і встигло покритися мохом
Я не передбачаю сьогодні
грязьових занурень, дещо вище
Мій Ковчег, довгими руками зібраний
Не Як Ламотта, але Я роздавав
запрошення в -20 на власний бій
Потрібно повернути Тебе на вулиці
Кому як не Мені розуміти Ставки,
б'ючись проти досконалішої форми
На пальчиках, вліво-вправо, горбаться
В печінку-нирки, забудь про голову,
там - желейні мізки, продовжать перти
Біле дерево, біле листя - не світить,
лиш відбиває далекі пікселі, токсично
Гідразин, не утилізовано, унікальність?
Вхід єдиний, вантажний - відкритий,
прохідний двір, поріс скаженим огірком
Та що Він? Як не знаєш пароль?
Пам'ятаєш? Звісно, і хтось-хтось
Видалив ініціалізацію по сітківці
Кого вивести на цей раз зі Шафи?
Кому як Мені розуміти Ставки,
невже Я все ще сам себе ціную?
Що? Повага? Ні, просто боюся
Там, щось за чорним кладовищем
Існує, і це не вихід у світ реальний
Сфера ідеального вакууму, невже?
Невже? Кімната залита світлом,
але ж Я бачу тіні еонів
в яких Ми тут стирали підлогу
Сховатися в червоній Кабіні
Там я буду збереженим, ні
Тут постійне нагадування
давить наче вже на дні
Озера Восток, але Її руки
так легко здіймалися
як вчила Своїх жестів
І все сяяло блакитно-блакитно,
та і нічого не давило, непогано
Ретранслятор - обеліск біля Зірочки, -
Задалеко, затримка? - П'ятсот..
орієнтовано, мілісекунд, - не помахатися, -
Невдала розвідка орієнтовано на ворожій
території надасть доступ до наших технологій
Ви вже це проходили, - Тіла-тіла, катування
Чого боявся ж Роман Шухевич, решту здати?
Знову шахи, успішний гамбіт частіше у білих, -
Пароль доступу до маріонеток.. -
Ти отримуєш те, що береш
(а як не тягнешся -
значить ще не потребується)
Здається моя шия готова
до подорожі проти пекельного потоку
З Нової Землі до Небес і назад,
як пощастить і шлем не стукне
електромагнітним спалахом
Магніти на голові, мікрохвилі -
це все небезпечно для пам'яті
Розставляючи плутонієві стрижні
десь між звалища перегорілих
плазмових сфер, запалюючи -
безконтрольна реакція,
маленькі багаття, що ось
і перегоріли, маяки, десь вже далеко
за божим щитом, блукає Тінь Його,
вітає, - Твій блукає, - відповідаю
без запитання, за те розізлилася
і втекла, діла Їй до нього ніби нема, -
Знову лялькою, - говорить голос,
Я і думав, чому не можу прочитати
Чого ще очікувати від Побожника
Шахрайство Ваша природа,
та, Аридифе, Її не обманеш, -
Так що взяв на Себе
персоніфікацію смерті?
Голос з потойбіччя чи просто
самозванець? чергове ядро,
в ньому меч, запалюю, спалах
Дикий Гін на мене споглядає
із-за спини, руки якої тримають руків'я
голова десь під ним, ніздрями пустими
по лезу, симетрія, без тазу і ніг, ребра
звисають, схопився наче за уступ
пульсує лезо, живиться, компанію
не розгледів, спалахнуло і потухло
Сяє на Алголя, темні структури
оточили мене, - Наша наука -
знання рабів у мерзенного дизайну
Ми - окультації потойбічних світів,
їх паломники, Ми - Віданні Котлу
Тиша зірок - тепер Тобі відома?
Різні наші походження, та шлях
свій, лиш перестрінемося Ми може
Дика прірва космологічного гіпнозу
жене нас від одне одного
Загублені на шахівниці часу і простору
Ми - тіні з печер,
котрих розбудило полум'я
Порозуміння не передбачалося
Приєднуйся, або далі бійся Нас
Зі своєї дивакуватої оранжереї
Ми - Однакові, Ми - Ковчеги
Хоч Я не Знаю, що Ти Таке,
і Чому Відтворюєш Людське,
бо від Терри тут Я! Безликі,
не Гуртувалися до Роїння,
але туди ж полетіли, слідом
Пасивні симбіонти, люди бо?
Практично? Що говорить Тобі
Твій Бог від якого відділився?
Ми Вам - симетрію, Ви нам -
це безсмертя, Та і Буде так!
Круговерть, і Ти в ній крутишся
Вимиваються органічні сполуки
Вежі мертвим видам
Прямо в центрі чотирикутника
над яким виконують свій танець
спочилі безплідні планети
Ле'.. Летаргічно, - Ле'! Розірваний
"Назад туди, що зву домом
Матерія ламає свої форми
Теє тіло вже не є ціленьким
Знайти спокій у всьому, що виношу
Свідомість віднайдено, віднайдено
Тепер відчуття посилюються
Цілковите злиття з потойбіччям
Свідомість віднайдено, віднайдено
Фрагментовані осколки ментальності
Транспортуються в альтернативні
виміри", - Oceano "Revelation"
Вже було
"Чи було моєю місією зійти з курсу,
і попередити ваш світ від одкровень
споглядань? Ось, Я тут і зараз,
щоб попередити Ваш світ
від одкровень споглядань!" -
Кого Ти намагаєшся врятувати?
Він за вісім світлових років звідси, -
Відкривайте портали!
Відкривайте портали! -
Небезпечно, перезбирання
органіки флуктуаціями
розходяться, смертельно, -
Відкривайте портали!
Відкривайте портали!;
Соціальна архітектура, -
говорила лісосмуга,
Чи артпроект цивілізації, -
А.. а я що тоді? впав
Головою літали пісні
Свої - шум, - Близькозорі,
ваш взір більше не бачить зірок,
занурюйте голови у писання далі;
Головою літали пісні, не природні
Занурюйте голови у писання далі,
або Відкривайте Портали!
Гуляв садом, шукав спогади
разом з Величним Монархом,
що кружляв у пошуках нектару, -
Шукаєш первоцвітів, - кажу йому,
а Він присів на простягнуту руку, -
Чого Ти хочеш, - перепитав його, -
Поверни спід метал 80-х
Поверни озлоблену надію
Поверни метал без ненависті
Все Одне й те ж, Володіти, -
захрипів він, втамовуючись
кров'ю з подряпини, - Володіти, -
щось повзе в моїй голові, озирнись!
Шепотіння, наче втік ж від них, -
Володіти! Ти Можеш як забажаєш!, -
повторює Монарх, - Цифри - символи,
передвісники смерті, Все одне й теж
Володій, як забажаєш, без вороття
Тіні все ще переслідують ті стіни?
Світло тьмяніє, охоплене чорнотою
Напився, запив власні відкладені яйця
Частину яких поїдаєш, афродизіаки
задля феромонів для спарювання
Все до нудоти практично, практично
Запах наче помиї, послідовник
розчавлений, Розмазаний по шиї;
З кислинкою, прокислий борщик
Чи Він був таким і свіжим, щавель
Як там говорив Стус? Творець
потрібен тоді, коли його творіння
перекликаються з голосом культури, -
якось так, Я мусив з кимось зустрітися
Прокинутися, вмитися і побігти
А натомість взяв сапу і пішов вибирати
райграс з брил переораного поля
Собі для залисин газонних на подвір'ї
Його не витоптати, відьмі під шабаші
Бо діброви вирізані, так як і єдиний бір
Тонзурами покриті пагорби, безбожно,
не вкраїна, а аграрна пустеля, жалюгідно
Болота в долинах осушені
разом з мавками оживають
як підуть дощі, безсніжні зими, сухостої
Чудова пагода, сніг лупить крупинками
Вже як тиждень, більше надій немає
Окрім пачки сигарет на столі
Відьма, Відьма чому скажи
моя копанка поросла травою ?
За вікном маленький двір
Зелена щетина вкрита
Ясеновим крилатим насінням
Він був мені єдиним другом
Він мав голос, бо був пустим
Він всипав подвір'я насінням
своїм і впав, Він скрипів, як я смалив
над рястом, - Помреш від інфаркту, -
Що за ідея, дякую; Я мусив.. мусив
з кимось зустрітися, прокинутися,
вмитися і побігти, та я злякався
Втік, і знову плекаю сподівання
Трусився як хлопчик, уявляв та
не повірив, ніби ця боязливість
може насправді "зваблювальна"?
Я врятував від себе когось,
точно-точно, на те себе ж обміняв
Це безперечно "Захист Лужина",
побачити себе королем
у цій божій шаховій композиції
Я - король! Майже знайшов
заземлення в дитинстві
для руху вперед, варення!
Світ без тебе обійдеться,
ой-ой, а от чи ти без світу?
Та переплутав двері у радощах, -
Я знайшов! Знайшов, моя Леді!
Побіг відчиняти, подуло холодом
І на пальчиках поринув у обійми
А чи то моя Панна, чи порожнеча?
Ніколи не бачив різниці, Час,
що за пошуки нового болю
незручної чутливості,
а до того - лиш жорстокий страх
Жилося так добре, подобалося,
поки не захотілося любитися
Нарешті взятися б за голову,
та щось і все ж промовити
Ми ж однакові, хтось повинен, -
Порожнеча, Король йде, вітай!
Я мусив з кимось зустрітися
Мені навіть телефонували,
поблажливо, дуже приємно
Перепросити? Чи все добре?
Ні, і більше в протилежному не зізнаюся
Двері колотить Панна, - Ми справимося!
Але це копія, не оригінал, це вихід короля? -
Миленький, відчиняй! Ми сильні разом,
все вийде! - Шукав щось, як ж дарма заснув,
стер смирення, телефонувати б і говорити,
і побачення розпочалося б о третій годині
ночі, ти не можеш віддати себе вдруге
наче вперше, нічого не вийде надолужити
Чи можна так любити, за що любити?
Зима тут повертається завжди у квітні,
а ти - ніколи, не буває тодішнім
Як ти можеш потурбувати когось
більше, аніж ляк самої смерті?
Кого? Планета ж холоне
Можна було здогадатися
ще з природознавства
яке десь там, як і варення
потрібно поспішати, мало
мало в нас часу, ще і раптово
ми смертні, хтось там писав
І в цьому поспіху, що не смішить
дивне твоє існування, необачне
якщо тебе досі не завважали
прийнятним для ласки, кусав
насуплені губи, здирав з них
зубами висохлу шкіру, печія
Чому ж так важко, чи жалію
Так необхідно бути для когось важливим?
Скільки ж там роботи не для публіки
Не можу бути самодостатнім, агонія, хворь?
Проти Мене завжди повинні грати білими
Це не правильно, не розпочинати "свою гру",
але і не гра це життя зовсім
Що за слова, ніжненькі нотки
симфонії кохання, символи,
все ще не лебединий стогін
Хтось це все прочитає, і крізь
покоління відчує споріднення
Яке я зараз відчуваю, новий початок?
Відчуй новий початок, літо ж скінчиться
Віднеси Йому Свої виплекані нотки
Сонце чудово диригує своїм ладом
І може мене встрінеш, тінь мою
Не алергенну до цього існування
Полюби її сумну, воскреси
Мене в Ній, бо як це
нічого нема за смертністю?
Я ж почуваюся більш живим
там, за стіною сну, аніж на яву
Не будь таким як я,
що нехтує рекламою
реального сновиддя
Нехай Тобі пощастить
Ми створені для завтра
Я боюся, люблю, пока
Зустрінемося, миттю
Зразок елітарної літератури. Зрозуміло, що для читачів з інтелектом. Ваша оригінальність вражає. Такою має бути сучасне красне письменство. Успіхів Вам
Вже не перший раз ловлю себе на думці, що Ви можете так красиво описувати деякі речі, з такою ніжністю, але через те, що вони сховані у суцільному хаосі їх часто важко помітити, на жаль.
