Сьогодні я знову пізнала початок.
Ми тихо стояли у затінку хвиль.
Весна щось кричала про символ печаток,
Які залишають відтінковий біль.
Ще буде життя. - Та на двох чи урозтіч? -
І буде ще ранок, миліший за ніч...
Наші серця вже давно охололи.
З грудей виривається стомлений сич.
Уста усміхнуться, немов наостанок.
Ми надто багато з тобою пройшли.
Нехай же між нами лиши́ться початок
(Бодай у казково - пророчому сні)...