Ми, нескорені, незламні, сильні,
Нас не поставити на коліна.
Ми, є лицарі, козаки вольні-
Зростаємо дубом на руїнах.
Ми, ніколи не вмремо... ми, живі!
Дух українця, мрій не спалити.
Хто бажає смерті іншим крові
Той, буде вічно в ізгої жити.
Хто копає ближньому могилу
І той, раптово сам в яму впаде.
На дитя застосовує силу
Того, від Бога небесна кара жде.
Мертві воскреснуть явором, дубом,
Кленом, тополею край дороги.
І хижу стаю ведуть до згуби
А птаху миру до перемоги.
Ми, не німі раби, не кріпаки,
Які мовчать на безумство царя.
Ми, з діда -прадіда є козаки
Присягаємо біля олтаря.
''Захищати свій край від ворогів
Старого, малого землю мати.
Ми, є ангели світла для богів
Нас не вбити... та не подолати''.
Ми, молимося до Бога сонця
Віра дає наснаги до життя.
Немає місця тут для чужинця
Який спалює все... вбиває дитя.
