На наших полях зростала пшениця,
Ми з неї пекли паляниці.
І в небі витали синиці,
На бабусиних грядках цвіла полуниця.
А на подвір'ї сиділи красні дівиці,
Янголиці, все про щось пліткували...
Мріяли, майбутнє своє уявляли,
Весілля бажали справляти в столиці.
На травиці в садку бавились діточки,
У жменьки свої кульбабки збирали,
Біди,горя тоді малі ще й не знали...
Із вечора клали пенали у рюкзаки,
Бо вранці у школі на них вже чекали учителі,
Своїми знаннями завжди охоче ділились вони.
Та врешті, діти з нетерпінням чекали весни,
Щоб грати в футблол та шахи надворі.
А зараз на нашому полі лежать нерозірвані бомби,
Руйнуються цілі міста, людей нещадно вбивають,
Вороги наші пощади й жалю не мають...
Народ бажає не чути жахливих звуків стрільби,
Що лунають вже тридцятий день поспіль!
Бажає спинити божевільну руйнацію міст,
І ворогу з люттю в обличчя говорить - фашист,
Якщо жити ще не набридло, забирайся звідсіль.
Ще залікуємо рани твої, Україно!
Ти будеш велична й красива,
Хоч доля твоя наразі жахлива.
Все буде! Все буде, моя Україно!
"Все буде! Все буде, моя Україно!" 
