шкіра снігу
приховує внутрішні
кровотечі.
торкаюся білого й ні про що
не здогадуюсь.
та й ти не певен, що вони є –
це навіть
не боляче.
просто інколи вистрілюють
кількома
яскравими
квітками різдвяника.
а я тішусь,
фотографуючи їх з різних ракурсів.
тоді копирсаєшся в собі,
роз'ятрюєш невидиме,
аби знову усміхнулася.
пурпур створює
атмосферу
святковості.
і ти теж
всміхаєшся, на межі
притомності,
щасливий від втрати крові
і запаху мого волосся.
твоє,
здавалось би раптове,
падіння освітлює
свідомість феєрверками.
в голові безперервне
бахкання
страху.
розплющуєш очі й
зачаровано дивишся,
як тремтячими руками
простягаю тобі
малинові
квіти.
різдвяника.
