Ось сидить-сумує, зідхає сніжно.-
"Нікому згадати - собі тим паче.
Раз на рік згадають, а щоб побіжно, -
Хоч би хтосьІ" - і плаче...
⠀
М'ята кожушанка, зносився посох,
Все в хатині давній неладно й косо,
В бороді - капуста, солома, шпи́чки
І висить табличка:
⠀
"Дід Мороз". В дужках хтось геть кострубато
Приписав внизу, - " Він Алкаш, що п'є усе:
Та чорті́ в зелених. - дружок затятий...
...Сніг струїться вгору, але́
⠀
Лиш у грудні дихати стане легше -
В середу листи поштар , ліки точно,
Діду будь-що знов принесе не вперше;
В них - дитячий почерк.
⠀
Автор Олександр Семикін
Перекlад Yurii Shybynskyi
Оригінал
Вот сидит-тоскует, вздыхает снежно:
никому не нужен, себе тем паче;
раз в году лишь вспомнят зимой, а между –
хоть бы кто, и плачет.
Мятая шубейка, изношен посох,
в бороде – капуста, солома, щепки.
Всё в избёнке старой неладно, косо;
на дверях – дощечка:
«Дед Мороз», и кто-то в корявых скобках
приписал «Алкаш», что по сути верно –
он чертей зелёных уж видит год как.
Снег струится вверх, но
подползёт декабрь и дышать полегче
станет деду. В среду прибудет почта.
Есть в конвертах то, что его так лечит –
славный детский почерк.
