|
У ЦУМі передноворічний бум продажу товарів… Куди не поглянь, вивіски -
» З Новим 2003 роком!» Звучала весела музика,підбадьорювала покупців. Записаний на плівку, доволі приємний, чіткий жіночий голос, запрошував відвідати відділки, рекламував товари. Навіть зі знижкою, це дуже вразило Максима. Вже й не пам`ятає коли був у такому великому торговому центрі. Сюди прийти мабуть би й ненаважився, але щоб водієм працювати й надалі, треба пройти медкомісію. Переглядаючи одяг після прання, самому стало неприємно бачити доволі старий, вицвівший одяг. Ще верхній більш - менш, а з білизни, то вже й залишилося тільки на одну зміну. Ото дожився - в думках лаяв себе.
Йому ж минуло лише п`ятдесят років. Ніби, ще й не старий одружитися, але, чи соромиться з ким небуть познайомитися, чи може просто, вже звик жити сам. Інколи, поспішаючи на роботу, поголиться, затримає погляд до дзеркала. Помітить сивину на скронях, зауважить,
- Ой, що роки роблять з нами.Чому так швидко плине час..
А часом, пригадає покійну дружину - Софіє, бачила б ти мене нині. Нема кому постригти так, як мені подобається. Що в перукарні, присядеш на стілець, крутить, вертить й слова не промовить. Ніби не людина стреже, а робот. Колись, ти торкалася мого волосся, гладила по голові, усміхалася,
-Ти на вигляд у мене, як справжній козак! А вуса - іще з молодих років моя забаганка. Вони тобі пасують, нехай будуть, як й мене не стане. Адже, ще є порох в пороховицях! Може й одружися, я не проти.
І ніжно поцілує в щоку.
За мить скотяться сльози, її згадає, як мучилася в боротьбі з хворобою. Онкологія, як вирок людства. Доглядаючи за нею, задумувався - У космос літають, а знайти ліки від цієї недуги й досі не спромоглися. Яка несправедливість, їй же тільки минуло сорок п*ять, ще би жити й жити. Шкода, Бог і дітей не дав,чому така доля? За які гріхи?
В роботі, за кермом машини « Соки, води», про все забував. Ото тільки й розваг, коли підпише папери за доставку товару, перекинеться деякими слова з продавчинями. І знову поспішає в квартиру до телевізора, до улюбленого кота Кузі. На пару, частіше сиділи на сухом`ятки. Хіба що в вихідний день зварить суп з фрикаделями. І кіт, вдоволь наївшись, облизуючись, плигне йому на коліна. Він пригорне його, мов маленьке дитя.Кіт задоволено погляне й витягне шию, покладе голову ближче до серця, примружуючи очі, замуркоче. Ніби намагається зняти втому, заспокоїти, заколисати. Тих вихідних не дуже й хотілося, самотність дратувала. Інколи просто виходив з квартири, довго блукав алеями, втихомирював часте серцебиття.
*
Максим підійнявся на третій поверх. В очах, аж мерехтіло… людей, як комах. Звичайно, до Нового року залишилося два тижні, всі бажають придбати подарунки, як не собі то ближнім, чи просто друзям, коханим.
Відділ джинсів… тут простіше, втішив себе, приміряю, які підійдуть вже й можна буде придбати. Не відразу, але після кількох примірок, йому таки вдалося підібрати штани. Дивлячись у дзеркало, тільки тепер помітив, що схуд, втягнувся живіт, став стрункішим, повеселішав. Задоволений, попрямував у відділ сорочок. Тут проблем не буде, адже добре пам`ятає, як дружина завжди клопоталася, щоб почувати себе комфортно, треба брати сорочку по коміру сорок три.
Уже розрахувався за джинсову сорочку, посміхнувся - Як добре, саме така, як я люблю.
За мить, увагу привернула вітрина. За склом макет жінки в рожевій нижній білизні і зверху накинутий, такого ж кольору шовковий пеньюар. Ледь здвигнувши плечима, про себе,
- Але ж як красиво! Ой, де ж наші молоді літа….
Крутив головою, шукав чоловічу білизну.
Раптово, його хтось добряче товкнув,що ледь з ніг не звалився. Довкола озираючись, незадоволено,
-Хоча би вибачились, чи що?
Але в цій метушні, не зміг второпати, хто зміг так товкнути. На його слова ніхто й уваги не звернув. Озирнувшись, побачив вітрину з чоловічою білизною.
А вибір… розбігалися очі. В три ряди на вішалках труси, майки, футболки. Так багато, але ж який розмір - догнала думка. Ой, Софійко, важко без тебе! Казала козак, який там дідька козак, коли навіть свого розміру не знаю. Ні про що не думав, жив з тобою, як риба в воді.
Між рядами білизни, в синій формі стояла жінка невисокого зросту. Вона спостерігала за покупцями. Її каштанове волосся, виблискувало від освітлення. Несміливо, він кілька раз торкнувся вішалок з білизною, розгубився, які взяти? В цю мить почув слова,
-Ви собі не в змозі подарунок вибрати, чи комусь?
До обличчя підступила гаряча кров, розгублено,
-Знаєте сам працюю, пов`язаний з торгівлею, але там простіше, назва соку, води. А тут, у виборі чомусь шкутильгаю. Собі хочу… Відколи дружини не стало, знаєте, самому такі речі не доводилося купувати.
Оце відвертість, сам себе впіймав на думці. Але ж у ній,щось є притягуюче, ніби знайоме. І вже сміливіше, прямим поглядом подивився на неї. Так - так зелений колір очей, як у покійної дружини і такий же теплий погляд.
Жінка лагідно звернулася,
-Тю!Та ми ж, здається одного віку з вами, життя прожили, чого тут соромитися. Ану дайте, я на вас подивлюся.
Зашарівся, стримувала невпевненість, соромливість.
Пристальний погляд, усмішка на обличчі, вона стурбовано,
-Мене звати Марія. Ану розстебніть курточку.
Він ладен був тричі провалитися крізь землю. Не зміг і слова сказати, озираючись, все ж виконав її прохання.
-Ага так - так, і чого червоніти, зараз щось підберемо.
Максим топтався на місці, вона показувала, пропонувала білизну кращу за якістю. Він, то здвигав плечима, кривився, морщився, а то всміхався, на згоду кивав головою.
Непоспішаючи, Марія в пакети складала вибрану білизну,
-Бачу багато подарунків собі зробили. Вирішили обновитися на Новий рік. Кажете дружини нема, то можливо донька є, чи син. Хоча для нас, у молодих завжди бракує часу. Я оце, живу з донькою і зятем, здається й допомагаю їм, але почуваюся ніби живу в чужому будинку. Онук вже парубок, коли був меншим тулився, а нині, до мене нікому немає діла. Добре хоч роботу маю, оце тільки й втіхи, що тут з клієнтами перекинешся кількома словами та щось порадиш. Правда молодь сама речі вибирає, в них уже давно інші погляди.
Подякувавши, Максим стояв у черзі до каси. Ніби й не хотів та все ж поглядав до неї. Її погляд, ніби сонячний промінь, що дарує тепло. Але ж така привітна і в той же час проста. Й таку гарну білизну підібрала, можна сказати за моїм смаком. Задоволений повертався додому.
З піднятим настроєм, під ніс мугикав мелодію пісні »Листья жёлтые» і відкривав замок вхідних дверей. Як завжди біля порога на нього чекав Кузя.
-О, мій друже, сьогодні в мене чудовий день! Я обновився і здається, познайомився з доброю жінкою. Може колись і тебе з нею познайомлю. Тебе сососкою порадую, а сам іще раз приміряю новий одяг.
У спальні тихо- тихо… Поряд на кріслі міцно спав кіт. А Максим раз -у - раз ворочався, не зміг заснути. Тільки очі закриє, перед ним Марія, усміхнена, ласкавий погляд. Терпець урвався, спересердя, гучно сказав,
- О Боже, вгомони мою душу. Хай врешті відпочину, мені ж завтра на роботу!
Кіт з переляку, за мить очутився на підлозі. Витаращив очі на господаря, але він лежав обличчям до стіни. Кузя витягнувся і плигнув через нього, мордою терся об обличчя, почав муркотіти. Обійнявши кота, йому вдалося провалитися в сон.
*
Минув майже тиждень … Виснажений після роботи, Максим відчинив двері квартири. Біля порога Кузі не було. Кілька раз гукнув його. Тиша насторожила, не роззуваючись, зайшов до ванни. На підлозі лежав кіт, ніби без признаків життя. З острахом кинувся до нього,
-Кузя ні! Ні мій хлопчику! Що сталося?
Він взяв його на руки, кіт почав важко дихати, сумно дивився на господаря. З його рота тирчало щось чорне.
-Оце так біда, що там в тебе? Чи їсти не було що, чого якусь резину в рот запхав?
Він кілька раз намагався розчепити зуби, але кіт виривався, витаращував очі, розширялися ніздрі.
Максим поспіхом закривав двері на ключ,
-Треба до ветеринара, але ж вже пізня година. Ну хіба, що в центрі…
Уже їхав на таксі, кіт сполохано позирав вбік і час від часу закривав сумні очі.
Максиму здалося їхав цілу вічність, хоча добрався за пів години. Пулею вилетів з таксі… поспішав, ледь не збив із ніг жінку. Вона миттєво схопила його за руку,
-О! Куди це так летиш ?
-Ой, вибачте це ви Маріє?
-Так, що впізнав? У тебе щось сталося?
-Дуже поспішаю в ветиринарну клініку.
Він показав на кота, його голова тирчала з-за пазухи.
-Це мій Кузя, щось запхав у рот, я сам справитися з ним не в змозі. Сусідам не захотів голову морочити. Можливо якраз допоможуть в клініці.
-Бідолаха…Тут недалеко, я з тобою, мене вдома всеодно ніхто не чекає. Тим паче, я завтра вихідна. Може моя допомога потрібна буде.
*
Майже годину Максим і Марія чекали на лікаря, коли їм повернуть кота. За цей час, він схвильовано розповів, як знайшов кота. Виправдовувався і в той же час сварив себе за зайві речі в квартирі. Жінка слухала його, час від часу кивала головою. Підтримала, щоби не хвилювався, завіряла, що все буде добре. Розповіла про свою сіамську кицьку, яку два роки назад хтось вкрав. Посилаючись на однаковий вік, наполягла,щоб звертався на« ти».
Лікар, чоловік середньої статури, років п`ятидесяти, ніс на руках кота,
-Ну от забирайте свого Кузю, здається ви так його називали. Напевно він дуже грайливий. На гумовий м`ячик намоталася чорна плівка, частина попала в горло, добре, що не перекрила все дихання. А рота так відкрив, що м`ячик застряг у зубах. Він просто не спромігся його витягнути. Він зараз іще трохи під наркозом, в легкій дрімоті, але десь через годину буде знову гратися.
І звернувся до Максима.
-Хай дружина для нього зварить супчик, тільки м`ясо перемелить. Бо знаєте ж, тепер у горлі є подразнення. А через три дні минеться, їстиме все. Наступного разу,з такими речами, вдома будьте обачливіші.
Подякувавши, вони направилися до виходу.
*
Холодне повітря вдарило в обличчя… Жінка забідкалася,
-Ану давайте я його накрию своїм шарфом, він лежить такий немічний….
Максим не заперечив. За кілька хвилин вони сідали в таксі. Він відчинив задню дверцю,
-Маріє,сідай сюди, бери Кузю,а я сяду біля водія.
Таксі під`їхало до самого під`їзду…. Марія відчинила двері, одночасно кіт підняв голову. Максим саме протягнув руки взяти кота,
-Ну,от і добре! Кузю,мій котику, все гаразд, ми вже вдома.
Марія звернулася до водія,
-А тепер мене до моста підвезіть!
-Е ні-ні,- заперечив Максим, подав їй руку і продовжив,
-Хіба так годиться, а хто суп для кота зварить?
Жінка не очікувала такої пропозиції, кліпала очима, не знала що робити.
Водій хитро позирнув на Максима,підморгнув,
-Та я це, в мене зміна закінчилася. Вибачайте, мені не в ту сторону.
Здвигнувши плечима,вона лише подивилася вслід таксі,
-Що ж буду ловити інше.
Ніякого інше, хтось хвалився що завтра вихідний, чи не так? Пішли Маріє, прохолодно, ще застудися і ти, і ми з Кузею.
*
В квартирі смачно пахло м`ясом…. Марія в каструлю кидала фрикадельки, весело до кота,
-Такий суп не тільки ти будеш їсти,а й ми посмакуємо, правда Максиме.
Усміхнений, прямим поглядом дивився в її очі,
-Знаєщ Маріє, я дуже радий,що маю передноворічні подарунки. Одяг то таке діло, а от тебе зустрів, напевно доля нас звела. Чого тобі жити з дітьми. Завтра після роботи, давай я тебе заберу до себе
-О ні, так швидко, але ж ми дуже мало знайомі.
-Ну гаразд, але вже пізно, сьогодні ти переночуєш тут, завтра вихідна побудеш з котом. А ввечері, я відвезу тебе додому.
Після пізньої вечері в кімнаті на дивані спала Марія, в її ногах дрімав кіт. А в спальні, ледь уговтав свої почуття, спав Максим.
*
Здалеку чути звуки музики… Освітлюючи частину піднебесся, раз- у -раз злітають салюти, розсипаються й десь зникають. Під покровом новорічної ночі, вони стояли на балконі, любувалися містом. Ласкавий погляд, на обличчі легка усмішка,
-З Новим Роком Маріє!
-З Новим Роком!
На вустах солодке вино і ніжний поцілунок в уста.
- Хай ця ніч буде початком нашого життя!
-А, що, чому бути, того не оминути. Гаразд, я згодна.
Легкі сніжинки кружляли, прилипали на обличчя. Усміхнені,трохи задумливі, позирали один на одного, смакували вино.
ID:
934879
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.12.2021 11:19:29
© дата внесення змiн: 08.01.2022 10:53:16
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікавий текст! 
