Пасербицям Зевса
« Хто має вуха,
почує...»
Притча
Колись були у мене друзі,
а нині я один у хаті
не бачу ані їх у кузні,
ані вони мене у чаті.
Напевне, маю по заслузі,
що, не стою уже на чаті
поезії... служу не Музі,
а Мельпомені пелехатій.
Але ілюзії не має
ані тверезе, ні під муху,
яка у неї сила духу...
а я деінде помічаю:
комусь – це азбука Китаю,
а іншим – закладає вуха.
Тіням Овідія
« Манить вітрило одиноке...»
Мрія
О, мій Овідію в сутані,
не панікуй, не зарікайся...
міхи наповнені і чани
не протікають ще, на щастя.
Вітрила є і цілі снасті,
і гавані ще не останні,
і карта вигідної масті
упала на дороги ранні.
Лише одне ім’я у мене –
не Муза я, не Мельпомена
не Ліра у руці ізгоя...
ми на одній з тобою сцені...
перо ліричного героя
служити має Ойкумені.
Самокритика - путь до істини! 
