Вітри чіпляються за простір
Голі гілки як руки в небо,
Дерева наче чорні монстри,
Сумні, але немає злості,
Прощатися, все рівно, треба.
Спішать сніги все за снігами,
Дощі із хмарами нависли,
Будують в небі сірі брами,
На землю сиплеться намисто,
Усе прикраситься слідами.
Належать кожному свої,
Вони у кожного як доля,
Сліди по вибіленім полі
Ховає сніг добрі чи злі.
То сум чи радість цій землі?
Летять з вітрами десь роки,
Рахують їх літа чи зими,
І мрії відлітають з ними,
Стають вже, інколи, чужими
Або близькими навпаки.
Життя це рай, а чи тюрма,
Хтось тут радіє, а хтось плаче,
Усе простить, чи не пробачить
Надіється ще хтось дарма:
А хтось щасливий, бо - зима!
Галина Грицина.
