«Пустотіле дворище життя. В димотязі
Цвіте…»
(Пауль Целан)
Квіти самотності
Вирощую на кам’яних плитах –
Уламках гранітних,
Що колись були монументом
Мрії.
Сині квіти пустельника –
Такі, як шматочки Неба,
Такі, як зіниці Кроноса,
Наче цятки волових очок
У траві-мураві забуття
В якій загубили слова
Люди човнів і тенет:
Люди пустелі моря:
Мовчазні наче слід
На вогкім кротовинні,
Люди, які зробили собі з водоростей
Подушки.
Подвір’я життя прожитого марно
Чіпляється наче мушля жадібна
М’якуна безокого і слизького
До тіней димарів.
Там згоріло все справжнє.
В пічках будинків
Де ніхто давно не живе.
Не пихкає люльками,
Не читає апокрифи,
Не говорить абсурд
І не дихає пилом планети.
Козлоногий флейтист
Якось сказав мені
В тіні крислатого дубу,
Що я марно живу тут.
Дарма.
Краще грати на скрипці…
Чи на кіфарі…
Чи майструвати іграшки
Для кошенят.
Квіти самотності
Вирощую на кам’яних плитах –
Уламках гранітних,
Що колись були монументом
Мрії....
Глибока філософія, що тривожно чекає виходу із душі... і так весь твір...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли читаєш вірш, всі звуки з оточення перестаєш чути, настільки глибоко поринаєш в зміст. Чомусь хочеться, щоб іграшки майстрували для малят, а не для кошенят, коли самотньо. Це моя думка.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо є малята, для яких можна майстувати іграшки, то це вже не самотність.... Дякую за відгук!
Згідна з Вами, але я трішки глибше занурилась у проблему самотності, і знаю проблеми малят в дитячих будинках. Скільки радості від принесеної іграшки! Тому так і вирвалось.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Краще грати (на) скрипці...
Чи на кіфарі...
Чи майструвати іграшки
Для кошенят.
Мені завжди подобалось несподіване завершення, якась ірраціональна нота...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нагадали мені мій випадок, який зараз розповім. Колись над могилою свекрухи, яку я ніколи не бачила.(вона померла задовго до того, як ми з чоловіком одружились) я промовила: " Мабуть, я не подобаюсь своїй свекрусі, бо що не саджаю з квіток, то нічого не приймається і не цвіте на її могилі. І яким же було моє здивування, коли навесні я побачила на могилі , що ростуть і цвітуть всі квіти, які я садила і , навіть, ті з багаторічних, які вважала засохлими.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00