тут стільки всього жило,
допоки не обезводніло
джерело -
рус-ло
допоки не пересохло
і висох-ло
...лежать на сухому дні
камені
потаємні,
як угоди прадавні
порушені
ночі і дні
лежать, видні,
перед всіма оголені
вірні
втраченій глибині
і невловимій тіні
долоні в долоні,
що скріпили давні угоди
каменів і води
назавжди
на пересохлому дні
мальовничі і живописні
камені -
гладенькі-обточені
лежать, наче зраджені,
і ховаються у прозоріні
без поверхні...
справжні
з пересохлого струмколожа
ка-мені
26.10.2021
як цікаво, пані Анно... я дивуюся і радію - от Вам розкажу: ось уже днів кілька я переживаю слово апокатастатис - не саме слово, а ТЕ, що за цим словом стоїть, а стоїть за ним дуже важливе як наразі для мене - надзвичайно важливе наразі поняття - (грец. Ἀποκατάστᾰσις — «відновлення») — повернення чого-небудь до свого початкового стану. В вузькому значенні — філософське й релігійне поняття про відновлення колишньої досконалості людини і світу... всі мої світлі Надії ожили і сяють радістю з тих пір, як я дізналася про можливе відновлення досконалості людини і світу (може, такі... романтики як я - думкою багатіють, але заради Радості і Надії я рада багатіти думкою... і от що цікаво, пані Анно, я все собі думаю непоспіхом ці дні, як от можна було б передати цю прекрасну перспективу (апокатастатис - відновлення тобто)віршем - потрібен образ, метафора потрібна, треба якось повернути, осмислити, побачити-почути і ще й висловити потім ритмічно і трохи римовано... і от Ваш коментар - Ваше зауваження про струмки, що у дощ у Вас там часто НАЗАД НАПОВНЮЮТЬСЯ - оце і є той образ здорово... якщо навіть я й не напишу цього свого "апокатастатиса" з Вашими ЗНОВ СТУМКАМИ - здорово все одно і я вдячна Вам і Тому, хто вирішив допомогти мені знайти ОБРАЗ... це найбільше щастя, знати, що я НЕ САМА)))))))))
до речі, зранку я пролчитала вірша однієї з поетів на нашому сайті - там також (за кадром звісно) йшлося про апокатастатис - по своєму там, але я впізнала і вже зранку зраділа, подумавши - дивись, як просто зроблена така складна тема (я більше чим упевнена, що атор того ранкового вірша про апокатастатис не думала, вона писала СВОЄ...) отакі цікаві ситуації - дякую Вам і справді рада Вам завжди)))))
дякую і справді - Ви вже про апокатастасис сказали раніше - ну, у мене ще будуть довго певно формуватися "пласти" і рівні - і це також цікаво спостерігати
А щодо можливого відновлення досконалості людини... без власного свідомого бажання і вольової праці над собою тієї самої людини - воно навряд чи можливе. А людина ой як не бажає ставати досконалою - тут не те що з історії "обраного народу", в мене під боком живий приклад сидить! от хоче він свинячити - і хоч ти, мамо, вбийся! І що робити? А він же не найгірша людина, просто пересічна...
Однак я дуже рада, що Ваш настрій нарешті змінився на мажорний
безцінна сама дарована Богом можливість повернутися до досконалості - людині, людству і світові - Вічності спішити нікуди і свого часу кожна сутня істота ЗАХОЧЕ бути досконалою і шукатиме і знайте свій висхідний потік - до себе самої досконалої, зараз це можна порівняти хіба з чудесною можливістю вернутися додому і в дитинство - якби така можливість була (для мене це найбільше і найпалкіше моє бажання і мрія) - цілком допускаю, що таке сильне бажання вернутися до рідного нашого дому, до рідних мені людей і до себе самої ще з янголом в серці і в голові - це бажання глибше і несвідоме, невисловлене, а саме - повернутися до ОТЧОГО дому, до того, який справді НАШ РІДНИЙ ДІМ ЗАВЖДИ І НАЗАВЖДИ... отакі надії і думки мої, пані Анно, дякую, що завдяки Вам можу їх висловити вголос
Це у Вас, пані Валю, певне, було щасливе дитинство... а от я особисто ніколи назад у своє дитинство не рвалася - і не те, щоб воно було якесь погане, багато доброго там було, просто ніколи я його не ідеалізувала, для мене це якраз відправна точка для руху вперед і вперед. Господь мене завжди веде від доброго до кращого (хай навіть людям збоку воно таким не здається), безліч разів у цьому переконувалася - відповідно, попереду чекає ще щось краще, ніж є зараз, тому ніколи за минулим не шкодую і не хочу назад. Взагалі у мене давно і стійко склалося враженя, що це життя - це тільки відрізок чогось більшого. Колись давно-давно хотіла про це написати, але воно так ні у що й не оформилося, тільки образи в голові...
І я Вам дуже вдячна, пані Валічко, за наші розмови
так, у мене було особливо щасливе дитинство - я жила серед Правди, Любові і Красоти і була безсмертною... в гості до нас інколи заходили апостоли - пам"ятаю, якогось літа двоє прийшли і сиділи за столом у нас в хаті - на почесному місці (стіл порожній, вони не в гості прийшли, шоб їх пригощали, вони прийшли - бо прийшли...) і були вони босі, і була на них дуже проста біла одежа - полотняна певно, і були у них акуратні і легкі пострижені ножницями сиві коси і акуратні сиві довгі бороди - не люблю бородатих, але апостолам бороди дуже пасували - були вони світлі і лагідні, світло виходило з них саме собою - ясне і чисте світло, вони говорили про Бога і бабця мої називали іх братами - Петром і Павлом... я вміла розмовляти і дружити з рослинами, котом і собакою, півнем... з сонцем-місяцем, дощем, з осінню, з весною і з усім світом - я була досконалою, бо такими були рідні мої люди і світ, у якому я жила... такими були янголи Божі і Бог, який також мене любив... так, я хочу додому, до своїх - де Правда, Любов і Красота... дякую Вам, пані Анно, і шаную Ваш рух вперед від кращого до ще кращого... хай буде так, як Ви хочете і любите - для Вас завжди