довкола мене – дружня тиша.
вона все глибша та кругліша.
я хочу покликами маму,
та не можу думати прямо.
я сиджу собі в кутку,
ніхто мені не докучає.
здається, зараз я повинен щось промовити,
та що: промову? ні. зараз я не можу:
зараз, я відчуваю, слова не пішли б, як треба.
а ще таке відчуття, ніби я весь час потопаю:
такий слабкий, слабкий. та цього не можна показувати.
дивуюся часом, і стає надзвичайно цікаво:
куди ми підемо тепер, коли ми тут?
ні, це – неправильно, так не повинно бути.
все, чого нам треба – це переконатися,
що ми з тобою досі розмовляємо.
але ти не говориш зі мною – чому?
ти не говориш зі мною ніколи.
що ти думаєш про це, про що взагалі міркуєш?
що ти відчуваєш, думаючи про це?
я знаю, що ми не говоримо,
та як ти гадаєш все-таки:
куди нам тепер?
ти не знаєш. ясно.
таке відчуття, ніби я потопаю.
ми не говоримо. яка твоя думка?
все, чого нам треба – це поговорити.
та я не можу зараз. я не можу дихати,
й тиша довкола стає все круглішою.
скажи, що ми нікуди не йдемо:
я думаю, що ми нікуди не йдемо
keep talking, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=wbOTkDn49qI
