Хтось з них упав і Янголом полинув,
Хтось небо ще тримає на плечах,
Вони ідуть крізь сльози, біль і страх,
Не зрадивши ніколи Україну.
З портретів очі дивляться на нас,
Їх пам'яті достойними як бути,
Цей подвиг гріх живим буде забути,
Не буде мати влади над ним час.
А як же сльози й очі матерів,
Якою мірою хто виміряє горе?
Сльозами їх наповнилося море
Втопити б в тому морі ворогів.
Вклоняюся Героям і батькам,
Чиї сини з портретів онімілих,
Ви Україну серцем затулили
Ні, ви серця подарували нам.
Галина Грицина.