***
Він так довго чекав мене, що
ми зустрілися надто буденно.
Все запитував шумно: «Пощо
ти згадала нарешті про мене?
Бачу, кошик тримаєш пустий.
І порожнє цебро на додачу".
Що ж, себе у цей день відпусти,
мов коня непокірний апачі.
Походи сповідальником тут.
Полюбуйся на сосни дорідні.
І твого світобачення кут
розімліє приблизно опівдні.
Перебравши дерева углиб,
в арфі променів божої ласки
запримітиш розложистий гриб -
на брунатному - кольору хаскі.
Вже тебе окликають, а ти
розгубилася. Просіка далі…
На луну не ходи, не ходи!
То ілюзія в листі опалім.
Повертатись пора. Ти гото-
ва дослухати до переливу
оніміння навкруг. Із авто
кинеш подумки лісу: «Щасливо!»
Фото: Надія Позняк
