Автор: Мирослава САВЕЛІЙ
Крізь пекло пробирається вона,
Як Ангел, на полі бою, медсестра….
Під свистом куль, під мінометів рев,
Вона рятує, щоб ніхто не загинув, не вмер.
І тим, що під рукою, з наркозом чи без.
Рятує солдата на грані, а то і без меж.
Дарує останню надію, останій ривок,
Щоб врятувать побратима, дістати ворожий осколок…
То біль серця, душі, біль війни,
І відлуння таке нелегке…..
І постає лиш одвічне: «Чому?
І де мир заховався? Чому розв’язали війну?
У серці Європи, на світу очах?
Чи ще довго триватиме це?
І коли залишиться: «Все закінчилось.
Скінчилась війна!». І останній солдат
Повернувся живим додому….
І зброя затихла, не стріля автомат,
Лиш на полігоні навчання до болю знайомі….
Їх врятувала рука медсестри чи медбрата,
Їх врятувала молитва свята…
І любов до лану і неба…
Їх любов − це Україна…
А війни – вже ніколи й нікому не треба…
