А я біжу тобі назустріч,
Ще, літо бабине, чекай.
Тікають всі тумани врозстіч,
Моя любове, не змовкай.
А ти ще десь за горизонтом,
Не чуєш кроки ще мої.
А я долаю лабірінти,
Що влаштував ти для душі.
Ще сили вистачить, я знаю,
Хоч десь сумління все ж пече.
Та я свою любов впізнаю,
Я знаю колір тих очей.
Невже, то був очей міраж,
Що як магнітом притягав?
Ти зупинися і розваж,
Чи хтось кохання так благав?
Дивилось літо мені вслід,
Чомусь так мило посміхалось.
Та горизонт чомусь враз зблід,
Це літо в вирій вже зібралось..
Прийшла любов в осінню пору,
І пішла кругом голова.
Грає сопілка своє соло,
Додає ніжності й тепла.
Дуже гарно, дорога Надюшко!
Вічного Вам кохання і море яскравих почуттів!
ОСЕНЬ...ПОРА ЛЮБВИ И СВАДЕБ!)))
В золото одеваются не только кроны деревьев,но и души и сердца!...))
Романтичной и вдохновляющей Вам осени,милая Надюшенька!)
