"Тебе ромашкою я уявляю, знаєш? Що розцвіла на скошеній стерні... Ти кажеш:осінь? Поглянь, он небеса які голубоокі і лик Господній усміхається тобі. Схилило небо голову в поклоні перед ромашкою, що розцвіла на диво! Ну й що, що осінь! А вона милує світ так чисто, ніжно - біло, незрадливо. У цьому світі, що тяжіє до гріха і захлинається від холоду і бід, вона, ота ромашка золота, як досконалість і священний оберіг. Хай всесвіт огорне тебе теплом, в чаші Грааля вічну молодість нестиме , напевне й сонечко світитиме нам доти, допоки ти, ромашечко, цвістимеш!
