Пливуть хмарини в небі синім
біленькі, ніби баранці.
Я простягну свої долоні -
й вони ніби в моїй руці.
А сонце бачить і сміється:
"Красивий, друже, в тебе край.
Хоч ти ще сам зовсім маленький,
в твоїх руках багато. Знай.
Багато зможуть твої руки
зробить, щоб він ще кращим став.
Щоб у труді, маленький сину,
ти миті радості пізнав."
Ось на долоньці кущ калини
і наша хата, й вишень цвіт,
і наша річка, наше поле,
в небі лелек стрімкий політ.
Як сонце сяде - місяць ясний
й зорі в долоні я візьму.
А на світанку солов'їні
пісні у росах я зберу.
А вранці сонечку ясному
назустріч руки простягну,
його зігрію у долоньках
і в синє небо відпущу.
Воно ж сміється завжди дзвінко,
щойно просило:"Постривай!
Весь світ у тебе на долоньці,
й мене, будь ласка, потримай."
Така легка, світла і ніжна Ваша лірика, Надіє, - то великий заряд позитиву для душі. 
Хай кожен "у труді миті радості пізнає"! 
