Я хотів би сьогодні отримати відповідь на це питання,
чому ж ми, українці, лиш частка населення, а не народ,
і від чого у нас такі різні світогляди й переконання,
і навіщо кидати свій камінь у інший, у чужий город?
Звісно, більшість із нас просто в відповідь скаже: «Не знаю…»,
та і сам я відразу сказати, чому ж саме так, не скажу.
За стіною байдужості, як і ведеться, чиясь хата скраю,
і ніхто не насмілюється перейти по обніжку межу.
Українці усі ми лише на словах, та не всі, виявляється, в ділі,
коли мову державну удома в родині не хочемо чуть,
хоча й носимо гордо усі на свята вишиванки на тілі,
та історію власну народну не знаємо й прагнем забуть.
Хто насправді ми є: українці, хохли, русичі чи – моголи?
Чи у всіх нас є віра у Бога і християнська душа?
Ми однаково родимся всі і так само вмираємо голі,
і на серці у всіх нас щемить, коли слухаєм цього вірша.
Це питання складне, чом не всі в Україні таки українці,
й однозначно не можна сказати сьогодні «Чому?».
Країною давно керують запроданці власні й чужинці,
що в суспільство кидають ненависті зерна й страху.
Влада творить нерівність між люду й підтримує бідність,
замість того, щоб людям сприяти самим зароблять.
Там, де ненависть в серці, відсутні і честь, і гідність,
а де страх у душі, там відсутні і спокій, і благодать.
Вірш Віктора Баранова "До українців" тут:https://svyat.kyivcity.gov.ua/news/8320.html
або тут https://www.youtube.com/watch?v=c6o0BY2-jlA
ID:
923724
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 31.08.2021 01:06:24
© дата внесення змiн: 31.08.2021 01:10:34
автор: Павло Коваленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
