« Чиркай, чиркай, Гомельдрев...»
Хатопал
Як жадала Раша, так ся й стало...
кража і жадо́ба – вічне зло.
Ласому на шмат чужого сала,
що лежить погано, завжди мало
поки цим завідує пуйло.
Пам’ятають душі Іловайська
і гарячі, і печальні дні,
і кому горіти у вогні...
цьому бісу зайва Божа ласка,
поки упокоять у лайні.
Думає кремлівський недоносок,
що не промине його пора,
поки є сябри і малороси
і затліє в кожного під носом
ядерного попелу жара.
Тліє, тліє світова пожежа
у кремлі, а бахне у Криму...
і напевне по пуйлу йому,
що упа́де вавилонська вежа,
наче головешка у диму.
Кримці-русофіли, що вам треба?
Що просили аспида, – подай! –
він дає... дає... дає... і – край...
маєте і камінці із неба,
і пряму дорогу до Ереба,
і криву – із бункера у рай.
