Ось дівчатко в лимонній сукенці з льону
Вхопить кульку блаватну рукою цупко,
Ніби рідну матусю в часи кордонів,
Ніби рідного тата у миті смутку.
Кулька – щастя малявці, як друзі іншим,
Поміж туги, самотності і печалі.
Буде поруч. Зігріє, коли у тиші
Сльози зринуть студеним жаским цунамі
По щоках карамельних, в утомі тіла.
Та й обійме з любов'ю вона, як матір.
Бо ніхто не готовий до смерті рідних.
Тяжко жити сиріткам у світі, знаєш?
Тільки, друже, дарма говорю слова ці!
Ними палко малюю колючий образ,
Мов із неба впаде в поетичній окрасі,
Щоб зробити на серці твоїм недобре.
Мо' почуєш?… Життя – мелодрама в масках!
Адже змалку я теж сирота убога
І маленька людина. Життя – фіаско!
Просто різні ми зовсім-не-зовсім трохи
З нею: досвід, сім'я, спілкування з людом,
Голос, колір волосся і запах поту.
Серпень пестив розжареним вітром губи
У морозиві ласім її, мов котик…
Ця сирітка сміялась, вхопивши кульку.
А мені так… Ну, боляче стало, друже!
Довго погляд тримала на ній з маршрутки,
Сонцем спеченій, вельми тужно.
Потім сіла – злилася ця ода – вдома.
У ланцюги скувались думки, у рими.
Мабуть, друже, читав їх уже між ромом,
Що присвячені дівчинці й кульці. Ними…
Тільки трохи не мо' дописати, жалить,
Інша доля спіткала мене – пропили
Люди, котрі любити повинні… Падли!
Кульку лопнули кляті мою, мов звірі.
То ж забудь про вірша заскладного, Госте,
Бо написаним надто фальшивий буде,
Не умію. Не можу про інших. Просто.
Різні в кожної досвід і різні згуби.
27.08.2021
