Місяць на небі, виблискують зорі.
Нічка на землю спустила рядно.*
Тиша і спокій... ФірАнки прозорі -
Спить у колисці вкраїнське село.
Вітер так ніжно гойдає стражденне,
Співа колискову мати-Вкраїна.
Скільки таких у нас, рідная нене,
Обійсть в бур'янах - сумна слава лине...
Де ті пісні, що повсюди лунали, -
Весілля, хрестини, обряди утіх.
Пісня у праці важкій помагала,
З нею жили й окриляла усіх.
Співали у клубах, на вечорницях,
Скрипка, баян лунали півночі.
На танці ходили дівкИ, молодиці,
Хлопці співали про карії очі.
Лишились розвалини, гнізда лелечі,
Сови кричать чутно лише вночі.
Не співа соловейко, спорожніли криниці,
У журбі "журавель" на одній нозі.
СЕла зникають з мапи Вкраїни,
Багато із них ще існують напів.
Не до веселощів... Глянь, люба нене,
Село вимирає, тому такий біль...
Місяць на небі і зоряне сяйво,
В сні спочиває вкраїнське село.
Гірко й болить... Але ми пам'ятаймо,
Що наше коріння звідти зросло.
*Рядно - вид покривала з ряднини.
Фіранки - занавіска з тюлю, або тканини.
Гарний твір. Життя міняється. Гарного жалко, а чогось недоречного і не жалко поміняти. Тільки б доброта і любов щоб не зникали, бо світ такий робиться жорстокий, що наче до цього йде.
До болю правдива істина.
Недооцінений труд селян, свого часу вони довго залишалися кріпаками без паспортів.
Зараз маємо результат.
Коли пройдуть зміни, навряд, що селяни покидатимуть рідні місця, шукаючи кращої долі.
Хочеться вірити, Зою, що прийде покращення для села, бо далі уже нікуди, але це ще нескоро.
Велике спасибі Вам за такий теплий, змістовний відгук. Завжди Вам рада.
...Оце така в нас доля невесела...
Це якось не по нашому - "pardon",
Ми залишаємо міста, частіше - села,
Бо з України виїжджаєм за кордон.
Кому потрібні застарілі хати?
Як ті, що за кордоном, то - нові.
За них там будем сіяти, орати...
А що ж робити? - якщо маєм "C'est la vie"
Хоча тема сумна, але сердечно дякую, Сергію, за гарний, вболіваючо-влучний експромт. Ваша думка і підтримка завжди в тему, ніби відлуння вірша самого автора. Дуже приємно.
Руйнується ідентичність нашої неньки-України. З усіх боків лізуть до молоді всілякі "Хелоуени", і їм подібні чужинські обряди. А музика! Де наша мелодійність, гармонія, краса? Стрибають, як навіжені, хриплять під барабани на одній ноті. Жах! Точно що апокаліпсіс на п'яти наступає...
Хоч і сумно, але гарно написано!
Згідна з Вашою думкою стовідсотково, Людочко.
Щиросердечно вдячна за такий змістовний, гарний коментар, хоча ця ситуація шкребе наше покоління за душу.
Зворушлива поезія Галинко!!! Тривога завжди на душі, коли бачиш, що села зникають... Колись у них кіпіло життя, а тепер стоять бідні, обдерті і зарослі... Дуже шкода...
Болить душа, Галинко, тому й пишеться отак щемно про наболіле. А змінюється, на жаль, не в кращу сторону, бо заростають села, висихають криниці і душі людей заростають тими бур"янами, що не так легко їх викоринити