* * *
Пророк від Бога —
то й слова від Бога.
Ось прилетів вже
чорний лебідь —
пуштун-Афган —
тож Індія повірить в себе
поету — дано було слово
як перша така
змога
і — слово — не марнується
у Бога.
Тож Індія повірить в себе
і в США
й оскільки в неї є
крилатая душа
й в поета Слова теж —
крилатая душа
і буде Україні вічна перемога.
З усього цього.
16.08.2021.,
Київ
Стихія і поет
Грудень 1984,
січень, лютий 1985.
Геній Божественної ясності — явище природи духу —
з високих енергоінформацій.
Поетові-богові, якщо він народився і рано пізнав,
сховався і став носієм генія, не тяжкі народи.
Не має права мислитель-поет убити в собі сонце духу —
досягнення-політ.
Ніхто не знав і не міг знати, хто єсть поет-мислитель:
розуміння можливе на близьких рівнях сходження;
енергоінформаційний резонанс відбувається на однакових
частотах полів в структурах відповідості, що вже
співдержать споріднене.
1.
Індії необхідно допомогти:
необхідно підтримати Індію думкою.
Думкою не вбивається самобутність і незалежність.
Індія — самобутній спосіб життя і самобутня культура;
вершина їхня — думка.
Англійці і з ними вся цивілізація Заходу переконались,
що їхня духовна експансія не задушили корінної культури Індії.
Думка Індії пробудилась від знайомства із Заходом
і розвивається.Імперіалізм з цього (1984) року буде робити все,
щоб роз’єднати Індію і вбити її дух.
Чому це так?
Західний грунт вперше масово втратив душі, котрі
кинулись до світогляду Індії, до новоутворення сект,
звульгаризованих культів з грунту Сходу і ця нецільність душ
чекає правильного виходу...
Необхідно вберегти Індію думкою планетарного
масштабу, нею ж переродити всю планету.
Перемога вищої думки над нижчою відбудеться тільки
на планетарному рівні, котрого не сягають нарости на
неортодоксальному індуїзмі і західництві. Вже відбувається
взаємопроростання світоглядних знань з духовних
освоєнь Сходу і експерементальних знань Заходу.
Нижче цього — планетарного — рівня необхідно
звершилася б катастрофа.
В світі вмирає духовність.
Чому вмирає духовність?
2.
Середня людина.
Її передбачали.
В Росії мовчки обійшли її найбільш обдаровані в духові
люди, окрім надсовістей Гоголя, Толстого і Достоєвського.
Передбачався феномен XX віку — посередність. Вік-виродок
для носіїв високого духу ставав неминучим. Неминучим —
після самозвільнення непросвітлених людей, придушених
в житті і духові. 17-й рік — вихід темних мас на простір
життя, прояв законної в собі стихії, до цих пір не зрозумілий
цілком жодною людиною.
Середня людина напустила свій дух, визначила як і чому бути,
в усіх діяльностях створила свою атмосферу, своє середовище,
свої безвилазно-глибокі колії інерційних психічних випромінювань.
Вся еволюція пішла на поводі в середньої людини. Не зрозумівши
цього, загинули всі несередні.
Середня людина — це та, котра не здійснює сходження до
високого духу, людина з утилітарними знаннями,
напівзнаннями, що найгірше.
Середня людина сформувала за образом і духом своїм
утилітарні покоління. За тишею посередності виросла
буря, бо для самотворення духу народу немає нічого більш
відразливого, аніж застій посередності.
Буря наближується,
бо пошкоджені розуми — це шлях до атастрофи.
Сьогоднішній шлях посередностей — шлях до катастрофи.
Це хворі люди.
Депрограмацію сформованих утилітарних калік,
оновлення самого шляху думки і реорганізацію життя
здійснять нові люди-боги на землі: вони вже є.
Про середню людину потрібно сказати, щоб кожна людина
знала, що про це знають. Буде знати правду про себе —
зможе розуміти світ далі. Строго — це необхідний перший
крок до одужання.
Кричали завжди: «Ліки! або ні слова про хворобу!»
Це минуле (зле). Кричали ті, що не знали природи людини —
як вона є.
І нині не знають, як зцілювати правдою, Святим Духом.
Суть проста: носії середніх діапазонів духу не допускають
до народу носіїв вищого. Вони не винуваті: така взаємодія
вібрацій в самій природі. То все ляльковий театр на нитках
низького, котрий нічого з природи людини і Космосу
не знає, бо є рабом, а не вільни духом. Нижче не знає вищого.
Чому вмирає духовність?
Найвища духовність пропала із загибеллю всіх
найвищих поетів і мислителів. Поети як пророки і водночас
центри кристалізації культури загинули від низьких вібрацій,
отримуваних від темних думкою середніх людей.
Найвищі і найтонші поети — одиниці ясновидців, що чули
Бога, — не змогли вижити в каламутних потоках
напівпросвітленості і темряви зіпсованих людей. Поетові
з його вирощеним світлим духом просто фізично стає
нестерпним опускання в темний дух, — це першопричина
руйнувань і вмертвлювань душ і тіл поетів,
до цих пір напіввідома.
Вирвавшись в заграничне, повертаючись в надра і
піднімаючи їх, не витримують в собі боротьбу всього народу,
всіх стихій.
Мова йде про вождів, богів на землі.
Поетів убили недальновидністю, вважаючи й до цих пір,
що шлях у майбутню гармонію з Космосом лежить
на основі філософії і науки. Це закономірно в середовищі
темних. Правильно зробили, що вибили очі, котрі дійсно
бачили в духові.
Загинули найдуховніші поети, не ставши в природну точку,
в невідомості, звідки давали б світу «материнську вібрацію».
Повторюю, не в точку практичної формальної влади, а в ту,
що знаю я.
Це прелюд всіх трагедій і щастя — просвітити інших,
коли твоє просвітлення в той час для тебе — убивче.
І особливо — просвітлення твоєю думкою тієї частини
народу, що мав розумовий зсув в однобокість.
Ця частина, середні люди, утилітарні каліки, породжує
життя подібне собі, грибами темного духу сіється
над землею і знищує здоровий народ. — Потрібно тоді
знати рівень недосяжності в духові і думці. — Хто з вас
може мати справу з пандемією найнещаднішою —
в духові?
Як утворилась організація життя і світогляду,
котра вмертвлює народ?
Де найбільш рання, корінна помилка в розвої життя,
що привела до однобокості життя, до вмирання
світлої духовності?
3.
Праця мислителя — праця світова.
В природі нема ізольованих «ідей Заходу» та « ідей Сходу».
В природі є принцип невпинного оновлення життя в зв’язку
з у с і м б у т т я м.
Сказане далі справедливе для усіх мислителів.
Я скажу, що тим, хто мислитиме надсильно й оригінально,
слід чекати ударів і в серце, і в голову. Не символічних,
і не від урядів, а психічних, з єдиного поля взаємодії.
Тим сильніших, чим більшої кількості людей зачіпається
психіка «за живе» і чим більше ви змінюєте їх уявлення —
розбуджуєте енергію. І вбивчі удари, коли піднімаєте
за собою надра всього народу.
Вбивання мислителів на рівні психічних енергій —
законне, в законі природи, у властивості матерії
спорідненій свідомості — в змінюваності матеріальних полів
з допомогою матеріальних агентів, що йдуть від процесів
мислення, кажучи просто. Дух — у зв’язку з матерією.
Ось це розряджання на свою душу і серце всіх потенціалів,
що накопичились від повторювань загальноприйнятих
мислеобразів нижчими — справа поетична.
Правильно буде брати аналіз на поезію в кожній діяльності —
скрізь є співвідношення творчого (світлого) й інерційного
(темного).
Тільки розвіювання в духові загальноприйнятого блискаючою
думкою веде до звільнення інших від тієї пітьми, бо на справі,
безпосередньо висвітлює розум і душу, відкриває вищі центри —
піднімає розумово-психічні стани інших. Вирощує генія.
В цьому сенс, це є подальшою еволюцією людини, котра
направлена у вищий дух. Концентрована думка — наймогутніша сила.
Потрібно ПІДПІЛЬНО
одкривати в собі оригінальні центри мислення,
щоб було чим концентрувати непереможну оригінальну думку.
Якщо ж милитель не буде злітати над стихією загальнолюдського
потоку мислення-сугестії, в нього в результаті буде виходити
те ж саме, що й в інших, — зачарована посередність.
Буде середня людина, вбивча для носіїв вищої мислі. Заклекоче —
а виходить так, як в інших.
Так, як в середовищі-смітті.
Потрібно мати, що називається, художню душу. Слід мати
особливі поетичні проникнення духом генія. — Для початку.
Функція урядів — бути урядами. Уряди йшли і будуть іти
за вождями духу й думки, бо уряди — невільні, вони
визначаються середньою людиною і для неї природно
створенні нею ж таки.
Кожному періоду часу відповідає свій тип таких діячів.
На старших сидить час.
Люди мовлять, що втомились від самих себе; втомлених
не слід запрошувати на передній край мислі, де гинуть
найдужчі: природа не знає умовностей, знає свої закони.
Україні і Індії слід допомогти розвоєм думки,
ви вже знаєте чому. Піднімає тільки вищий дух, перемагає
тільки вища думка, в кожної з них свої носії.
Це праця не урядів і не партій,
це праця одиниць найвищої генерації життя —
одиниць з обома крилами:
чистою духовністю і чистою думкою.
4.
Суверенність поета починається з вічності.
Краще народитись поетом.
Поетом — потрібно народитись.
Поет — посол Неба, випад з майбутнього.
Найголовніше для нього — вирватися з народу
і дійти до Бога,
з’єднати Бога і народ.
Поет зразу ж бачить, з ким має справу, з яким
співвідношенням світла і пітьми, змінюваності та інерції.
Ненародності поета нема; закрившись від емоційно-вольових
полів народного середовища, поет втрачає розвиток.
З іншого боку, не вміючи відірватися від народу і піднятися
в духові, щоб з’єднатися з народом щоразу на більш високому
рівні, він — не поет.
Не вміючи підніматися до Бога і опускатися до народу, щоб
очищувати народ від слідів нижчоъ організації матерії, він —
не поет. Бути в народі цілком, або цілком відірватися
від народу — значить, ні разу не бути поетом. Поет
проводить ясність через себе, як провідник. Чим ближче
розвиток поета до Бога, тим більше він не тільки провідник,
а й творець.
Свавілля творче поета визначається природно тими
вібраціями народу і Космосу, якими він живе.
Народ раптом чує поета, коли один Бог говорить
устами поета. І тільки тоді. Все інше не має значення.
Коли через поета говорить Бог — народ чує, чує нутром.
Чує — якщо поет сам іде за Богом.
Поет повинен вказувати своїм ходом — куди і як йти
народу, як думати і що робити.
Народ ніколи не ходив і не піде за розумовими доказами,
бо розумові докази для нього, — у великому тілі якого є
всі знання, то нісенітниця. Народ ходив і піде тільки за Богом —
так, як чує своїм нутром.
І він відрізняє своїм великим нутром: хто ж його чистить,
нутро народне? Хто чистить великого звіра?
Поет визначає «по-божому» ще не створений світ, що
шукає нової форми, і цим він — творець того життя,
яке буде, ще втілиться.
Поет — око духу, самопросвітлення зору завдяки даній
йому властивості чути Бога і завдяки знанням.
Поет — центральний активний вузол перетворення всіх
вібрацій від носіїв освоєнь природу в наймогутнішу —
художню.
Середні люди не зобов’язані псувати напівзнаннями матеріал
поета ще до творення, а також ніхто не може завадити йому
чути Бога в творенні.
Як діють плоди високого духу і сам дух безпосередньо?
Тільки біля найвищого носія духу і його плодів
спадає з очей пелена і кожен бачить духом світ і хто він є
сам , і чого вартий він і його попередні клятви. Буде рухатися,
чи зрадник руху, лінивець. І бачить, що в світі є одвіку сили —
високий талант до Бога і наївний жах буття. Високий талант
своїм духом розкриває пелюстки серця і мозку кожної людини
під промені любові всього світу. На мить переводить
непідготовлену людину в стан всевидіння, єдності з Космосом,
після закінчення цього — знову тільки автоматизм
сприйняття, гіпнотичний сон, психологічні бар’єри.
Ось що творить благородне мистецтво і думка, являючи
шлях в безсмертя — звільнення від неволі.
Високий дар духу і в житті запускає від носія до сердець
людей ниті вищих вібрацій — розкриває високому
безпосередньо і прямо.
Чи це не мука для людини? — обпікання Красою і Божою
благодаттю серед принуки фізичної і духовної на землі? Це ж
не придушення людини сугестією, навіюванням, невисокою
думкою, гіпнозом посередності, а дія єдино правильна — духовним
(ненасильним, резонансним, любовним) подвижництвом.
Тільки так милосердно! Ось глибина. Все мистецтво, література
і мисль — це сліди від вищої організації матерії. Все, що від Бога.
Поетичні проникнення — первісний корінь здорової природи
творчості. Дух! проникнення духом, — розум добудує.
Птиця свідомості — з двома крилами найвище летить.
Найбільше нерозуміння в мистецтві — те, що мистецтво,
ніби-то, мислить образами. Мистецтво строго космічно працює,
як поезія, живе в природі, як здорове самооновлення життя,
самотворення попереду життя, відповідає на коливання життя
і Космосу і йде попереду — в майбутньому, в примірці нового.
Носії вищого духу знають-чують в духові ще ніким не відкриті
закономірності перетікання матерії і передають їх духом для
нижчих.
Сильні духом! — ось глибина майбутнього.
Пророки живуть тільки в майбутньому, живуть в його одягові,
перетворюють його духом, а сьогоднішні люди розуміють цю
таїну так, що то мислять блискітки одягу,
такі собі образи-моральності.
Сьогоднішні нічого не розуміють. Об’явився звідки.
Ніхто з тимчасових не пробував ходити за плугом-генієм
поета: найвищі сили є поза тимчасовими (взаємнонелюблячими,
невільними, земними) моральностями сирих людей.
Видно, як небагато потрібно, щоб самовикритися неносієві
генія.
Посередності паразитують на авторитеті Леніна і його
некомпетентності в художності (Святому Духові).
На практиці після нього ця обставина найшвидше повела
до самогуств і катастрофи.
Ленін не створив головного в теорії.
Абсолютузувати Леніна — неправильно, повторювати —
катастрофа.
Необхідно розвивати світопогляд підніманням на вищий рівень
знань природи і Космосу. Видно ті місця, на котрих зупинявся
посередній розум, не проходила смертна думка.
Поет запалює нове сонце духу — і жодна людина не йде
в темряву.Такий закон духу. Поет — спирається і повинен
спиратися на світовий дух-розум і на народи. Це — великий
поет вічності. Біля нього держави ворушаться.
Він рухає в с е.
Псевдопоет спирається на офіційний малий досвід.
Маленький псевдопоет стверджує, що він є ідеологом
партії — і не розуміє, чому він реакціонер. Вічності усміх
ласкавий.
5.
Так ось.
Корінна помилка — однобокість філософій XIX і XX століть.
В їх основу панівно покладено обмежену науку і онтологічні
зв’язки. Ясно, що в них нема природи духу і духовності,
людини і Космосу, ненаукових культур творчості, самої
цільності буття. На це вказав М. Бахтін.
Однобокість філософій XIX і XX століть — це наслідок
спільного ходу еволюції середніх віків і обставин звільнення
самої науки. Наука, не досліджуючи, наперед заперечила
існування душі людини. Це — головне з у с ь о г о.
Д.Ліхачов вказує на науково-технічну революцію, як на
причину бездуховності і катастрофи. Це неправильно.
НТР — не причина, а другий наслідок поряд з першим —
«бездуховністю». Обидва наслідки вказують на свій
спільний корінь.
Там помилка в корені — в філософіях XIX і XX століть,
в тому, що в основу світоглядів панівно лягли
позитивстські теорії, що базуються на гносеологізмі.
І я знаю, як «рішуче» прикрашували їх онтологічними
звя’зками.
Ціле життя всі чесні розуми лоскотало, що живе випадає
з уваги. Що поети, виявляється, були недосяжними у
вловлюванні змін в Космосі. Що так званий містицизм
встигав і встигає швидше, ніж наука. Що гинуть носії геніїв
і розкладаються душі людей.
Для глибокого дослідження природи людини і світу
ні наукових підтверджень, ні тонкого художнього дару
особисто в Леніна не було.
Наука і розумова діалектика пізнання переплітаються
між собою і практикою.Ця єдність за своєю природою
допускає помилки, принципово. Сьогодні настав час не її,
а носіїв геніїв і думки.
Наука набрала панівного значення згідно з світоглядом.
А сама наука що таке?
Наука обійшла, обминула цілий материк явищ біосу.
Обминула явища безпосереднього зв’язку між людьми
і Космосом. Будучи обмеженою, філософія заперечила
наперед все, що є живою природою духу і духовності.
Є багато підтверджень обмеженості сьогоднішньої філософії
і дефомування нею природного ходу наук на всіх їх шляхах.
Це є вже знаходження сьгоднішнього життя поза првильністю
розвитку, в інволюції.
Той факт, що наука і філософія обминули найголовніше,
викривив сам спосіб мислення до панування диференційного
(роз’єднуючого), знищив інші підходи до находження
життя як природної ланки
єдиного цілого буття матерії.
Зараз наука повернулася до раніш обійденого материка
біосу, до вивчення природи людини і Космосу. Головне
вирішується не на рівні наукових ідей і тенденцій світу.
Головне — глибше, в корені: в підходах до світу.
Чому наука зацікавилась суттю людини — тим, за що
весь час вбивали шукачів? Чи не ясно, що без цього
неможливий природний розвиток світу? Чи не ясно, що
донині панівна тенденція технічного розвитку — допоміжна,
а настає духовний розвиток самої людини, якісно новий
підхід до світу?
Згідно яких космічних законів, крім земних, економічних,
стає неминучою градація людства від землі до Неба:
від поневолення нижчими, темними вібраціями до
звільнення вищими, світлими? І вирішальне: хто зможе
знаходитись в зв’язку з носіями геніїв духу?
Якщо хтось з літераторів мовить, що світ врятує моральність,
то це утопія, це прекрасне побажання, він говорить,
що йому не вести.
Вузькі знання забавно шукають в собі виходу з-під загроз —
не у великій природі, яка регулює себе нещадно, згідно
своїх законів, помимо нерозумних і підневільних людей.
Всеосяжні космічні знання і любов, що їх одкриває, —
ось шлях.
Вузькі спеціалісти з вузькими знаннями не знають, як
і навіщо їх переплавляє в огні високого синтезу
одиницями життя. Такими, якими їх створила природа і
вони — самих себе.
Наука не врятує світ від катастрофи, наука сама
потребує допомоги. Всі однобокі світогляди стоять
перед переходом до якісно вищого рівня узагальнення —
світогляду планетарного братства розуму і любові. Іншого
шляху нема, я сказав. Зміст життя — очищуючись,
піднімати душі свої і всіх до космічної свідомості.
Підкреслюю загальне заблукання: не керівний апарат
вимагає свого оновлення, а все життя країн і світу
вимагають свого оновлення і з’яви носіїв найвищого
дару Бога — для цього.
Не тільки переорганізація господарського і керівного
апаратів, чого прагне компартія, а повна і цілковита
переорганізація і переродження всього життя світу —
з метою стати кожному на своє місце в природі.
Атрофуватися в знанні-чутті світового духу — зась.
Зі старим світосприйняттям і низькою організацією —
катастрофа, перетягне нижча ланка природи, старе
поле. З новим світоглядом і організацією життя —
шлях без катастрофи, переважить вище поле космічного
розуму.
Дійсно, для народу нема нічого небезпечнішого, ніж стара
помилка і відсутність нового вождя. Після Леніна помилка
в філософії ніким не виправлена, філософія якісно
не піднята ніким.
Помилка проявилась найтяжче в тому, що жоден носій духу
не зібрав в собі, не синтезував, і не забезпечив своїм життям,
і не вказав (крім частково генія М.Бахтіна) на те, що до
філософії потрібно йти від більшого.
Хто знає, що це таке?
Про це пізніше.
В результаті однобокості світогляду побудоване однобоке
життя народів і в результаті всіх — неоптимальний шлях
розвитку. Бо втрачено високу духовність і правильне
космічне життя душ людей. Втрачено найвищі особливості
вільних особистостей, все зуніфіковано, свідомо
зтоталітаризовані і пошкоджені до границі, основи
космічної людини зруйновані настільки, що народи
ще навіть не знають, що з ними зроблено.
Це прекрасне поле діяльності для мене.
Ясно, філософ не може бути філософом; може —
поет, не зв’язаний земним духом.
Світ ловить.
Ясно, що через часових отуплювачів поет вимушений
ізолюватись від темного духу утилітарних калік; щоб
допомогти народу, кожен день він повинен пройти крізь
леза сірих полів утилітарних людей, порізатися об їх
енергоінформаційні сфери.
Нема нікому необхідності підтвердити себе —
побажанням для поета відректися народів і стихій.
(продовження буде...)
ID:
922375
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 16.08.2021 18:21:07
© дата внесення змiн: 16.08.2021 18:53:08
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
