Я б стояв цілу вічність
Біля тебе і твого роялю,
І думок непокірність
Проганяю. Що є сил, проганяю …
Ти кудись забираєш
Мене із собою у грішність,
Ти не ноти читаєш,
Ти мене одягаєш у ніжність …
Вже палає вогнями
Ціла захмеліла планета,
Ти читаєш вустами
Її фантастичні сюжети.
Дика повінь
Її звідусіль оточила,
Ти шукаєш у комусь
Мов скарб свої крила …
Може, час вже прийшов
Хоч на мить опуститись на землю,
Розійшовся вже шов
Той останній,
Не сховати самотню оселю …
А я знову лечу
Там де ти розмовляєш з роялем,
І нахабно мовчу,
Не здаюсь цим безглуздим печалям …
За вікном там пожежі,
Там повені, війни, обмани,
Вже стискаються межі.
Упираюсь в кордони й паркани …
пам'ятаю Ваш твір "не блукаю по клавішах пальцями" є щось схоже ....
з дозволу ЛГ-піаністки візьму в обране
Дякую за прекрасний вірш...
___
а персикова троянда виявляється навіть улітку може скласти конкуренцію розкішним гладіолусам
і вам дякую ... той попередній був надто песимістичним ... мені тепер здається, що основне для троянди бути трояндою і зовсім не думати про конкуренцію) ... світ втомився від конкуренції і має все менше троянд(
троянда завжди буде трояндою.
гладіолус- гладіолусом.
я завжди буду собою.
а Ви - собою.
я мала на увазі що при виборі квітів надала б перевагу гладіолусам, але троянда на малюнку змусила мене звернути на неї увагу і задуматись, чим вона "інша" від моїх улюблених квітів. мабуть - атмосферою ))))