щовечора хтось надгризає день
й доточує стемнілий шмат до ночі
лаштує серпень всеосяжний дзен
і сам у ньому розчинитись хоче
тріщать цикади, задаючи ритм
стихає шум авто на магістралі
шукають вірші випадкових рим
й зникають, ненароджені, в астралі
моє «привіт» звучить, як «прощавай»
на заході кипить ріка кривава
і почуття горять, мов небокрай
зсипають попіл в недопиту каву
слова поблякли, позбулись прикрас
і муляють, мов остюхи в полові
і - так, ніколи вже не буде нас -
була любоff… а не було Любові…
Цікавий такий вірш, два перші і два другі стовпчики -- ніби із різних світів, а чим між собою пов"язані?
(Хоча, цілком можливо, це він мені тепер ТАК прочитався, як Схід і Захід, -- а був же написаний ДО війни...)
Ulcus відповів на коментар Lana P., 25.09.2021 - 22:30
дякую і вам!) от не знаю, чи казала вам, але саме вас вважаю своїм вчителем малювання словом картин природи. завжди дивувалася і захоплювалася вашими соковитими пейзажами. це талант - не лише бачити, але й передати красу!
Lana P. відповів на коментар Ulcus, 25.09.2021 - 22:34
неочікувано... дякую за таку довіру до моїх творіннячок))) Думаю, що природа відчуває мене воєдино з собою, бо давно помітила, що завжди від неї отримую дари... Приязно, люб'язно, Світлана.
Ulcus відповів на коментар Lana P., 25.09.2021 - 22:44
о, так! передовсім - любов! у вас вона взаємна, через те так красиво все й виходить у вас. ще раз спасибі
Lana P. відповів на коментар Ulcus, 25.09.2021 - 22:46