Я у небо вдивляюсь очима,
і торкаюсь зсивілих вже скронь.
Осінь шепче мені за плечима,
та весну грію в стиску долонь.
Мабуть, так ще не хочу старіти
і пливу завірюхою снів.
Ніби прагну на зло всім зуміти
зберегти недоспіваний спів.
Хоч сніжинками роки злітають -
світлий усміх пливе по лиці.
Очі думку щасливу плекають,
й як небесні горять промінці.
Білий сніг цвітом вишень лягає
І весною напоює зір.
Таке щастя в любові буває,
звеселяючи сніжний довкіл.
Закружляють сніги пелюстками
Вітерець обійме ніжний цвіт.
Й наче вишенька поміж гілками
своїм щастям сфарбую весь світ.
В краплях ніжності небо засвічу
і рокам зупиню перебіг.
Стуком серця свій вік перемічу
та накриється веснами сніг.
́
