Поема
Слову-Богу і Діві Марії
з любов’ю присвячується
1
Зберіг я ... не пухкі
й без
лез
уста:
нема спасіння без Христа
нема бо — Джерела...
лишив кількох —
яких не вбили...
все, що вселенна
у той час змогла, —
носив ще
брили...
і мене на фіали
не пустили...
страшно сказать! —
не опустили...
І тих не вбили —
бо не змогли убити!
Культ мертвих...
Онтику* пріч
а чи тектонні
чотиботи
але звалив Ти...
Крила!! — сміх
і річ
за них
і — з них...
чо’ — їх не збити!
Служити! Діва
Крила Любов’ю й подала!!
але й любов така! (без зла).
Пала!
Хвала!
2
Вже маю добре серце
В серці — Бог, й Цариця Неба,
і святих плеяди!
о це
Любов!
і аромати вічні
і троянди
А світ старіє.
І — нема принади.
О, як дивитися?
І як все нюхати?
Усе розпадне.
Й цей вихід —
Й небесний звід зрадів
І Бог зрадів
Ось це поет — то так поет
Опісля
зрілості не постарів —
внутрі помолодів!!
О захват в Діви — і в небесних
дів!!
І молоді ж —
о молоді ви!!!
3
О Зірко на небеснім кресі!
Від Тебе — земне
щезне
й думки щезнуть
Це Ти, Любове, що небесна
як Ти воскресла
й я воскресну
у Царство
дивитимусь я безсловесний
Два Сонця
у одній Любові
14.06.2021,
15.06.2021,
Київ
*- онтологічні зв’язки
