Вимогливі губи по тілу настійно: «цілуй!»
А як милува́ти, як пам’ять підсовує: «вдарив»?
Якщо обів’юся – накинеться знов яничаром,
На мить піддаюся зрадливому плоті теплу.
Найменша клітина волає нестерпом: «зажди!»,
Рвонутись назустріч благається в кожному нерві.
Збираю розсипані полем розірвані перли
І жилка пульсує на шиї: «найкращим є ти».
Якось недавно переглядала міні-серіал "Маленька велика брехня". Там досить гарно розвинута тема домашнього насилля. Дружина (обережно! далі - спойлер!))) навіть виправдовувала чоловіка за побої, мовляв, сама ж його провокую, але ж любить, я люблю. Словом - рекомендую!
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний вірш, Оксано. Ну, життя - воно вже само по собі є сукупністю протиріч, причому в будь-якій сфері його діяльності. А там ще і жіноча логіка, як її умовно називають, в певних випадках може зіграти свою роль.
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Класний вірш. Живий, емоційний.
Щодо вдарив. Не все так однозначно. Я відбивалася, як скажена росомаха, а потім зрозуміла, що сама ж і довела.
Тут важливо зважити, що для Вас важливіше щастя чи гордість.
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так звісно, все доволі неоднозначно. Хоча - довела? Для того людині в першу чергу і дана здатність вербально передавати свої емоції та думки. Ну, і як мені здається, питання – не у гордості. Як можна бути щасливою, коли щомиті очікується щось подібне? Але все це насправді залежить від конкретних людей і їх світосприйняття. Є багато сімей, для яких подібні відносини – норма.