Джме́лю, джме́лику, прилинь,
Будем танцювати.
В мене – квітка для гостин.
Ти – такий пухнатий.
Я росою поділюсь
В чашечці пелюсток.
Доторкаючись до вуст,
Таїнства нап’юся.
Джмелю, джмелику, лети!
Нам відкриті всі світи!
Гарний вірш, Оксано. Досить захоплюючий розвиток подій. Це щось у такому стилі сюжет, як ото у творі Корнія Чуковського "Муха-Цокотуха", як головна героїня усіх тамтешніх комах на свій бенкет запрошувала.
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой яке цікаве порівняння. До речі, це в дитинстві був один з моїх улюблених віршиків.
Ну, мабуть же, саме тому і паралелі певні прослідковуються. А це ж, наче, ще і дитячий журнал з такою назвою у Києві видається - "Джміль". Тоді це можна вважати і таким слоганом соєрідним для того видання. Оцей ось якраз:
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Классно! Якби тільки не кусався пухнастий джмелик)))
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наташо! Взагалі-то самі по собі джмелі мають поступливий характер, бойовий настрій у них проявляється в 2-х випадках: коли хтось зазіхає на них, або комахи вирішують своє «житлове питання».
Досить захоплюючий розвиток подій. Це щось у такому стилі сюжет, як ото у творі Корнія Чуковського "Муха-Цокотуха", як головна героїня усіх тамтешніх комах на свій бенкет запрошувала. 
