Ноги в церкву самі привели:
біль думок перелилась за край.
Слова стрімко в молитві пливли
й забирали неспокою гай.
Заблукала самотність в душі
і розлила незвану печаль.
Та в блаженній церковній тиші
вмить відходить небажаний жаль.
Проясняються очі від сліз,
по щоках плине радість тепла
Пошматований долі відріз
прикриває надії імла.
Тут Спаситель стоїть біля нас,
ми тут завше в родинній сім’ї
В його щедрості плине тут час,
й відганяє вмить болі мої .
Молю Господа: - Слабкість прости!
Грішу й каюсь. І знову грішу.
Але дай сил безгрішно пройти,
й не тягти не підйомну ношу.
Просвіти в своїх ласках всі дні,
обтули у дарах теплоти.
Відведи з душі тугу мені,
щоб по долі з тобою пройти.
Щоби я обігріти змогла
всіх близьких та далеких мені.
Щоб любов’ю Твоєю цвіла
та належно пройшла дні земні.