Сьогодні небо чомсь засумувало,
Холодний дощ краплинами упав.
В веснянім ранку злива заспівала
І заховалась між зелених трав.
А вітерець підштовхував у спину,
Хмарин - отар, щоб розігнати їх.
А потім забаганку цю покинув,
Мабуть забракувало сил своїх.
Він поспішив удаль, в широке поле,
Щоби на ньому польку танцювать.
А потім пригорнувся до тополі,
Давно так мріяв він її обнять.
Вона ж не дуже була вітру рада,
Коли до неї прилітав здаля.
Її любов була у тім розрада,
Як слухала мелодій скрипаля.
Він до тополі часто так приходив,
Сідав у самоті і брав смичок.
Очей своїх із неї він не зводив,
Для неї грав мелодії - вінок.
Вона до нього опускала віти
І чувся шепіт між співучих струн.
Мелодія могла її зігріти,
Й розвіяти той безкінечний сум...
Коли лилась мелодія луною,
То навіть вітер подих тамував.
Вона зачарувала всіх собою,
Хто чув її, той більш не нудьгував...
Автор Тетяна Горобець
Сердечно дякую мила Любонько, за такі теплі і щирі слова!!! Мені так приємно бачити тебе у себе в гостях, завжди з нетерпінням чекаю твоїх коментарів!!! Сонячного тобі дня, гарного настрою і Божої ласки сонечко!!!
Тополя закохалась в скрипаля,
Їй дарував пісенні звуки.
Там не потрібні інші слова,
Приємно їх в мелодії почути.
Гарно та майстерно, дорога Танюшко! Одна насолода від читання! Щастя тобі, море приємних вражень, душевного тепла та удачі!
Чудова поезія!
Коли лилась мелодія луною,
То навіть вітер подих тамував.
Вона зачарувала всіх собою,
Хто чув її, той більш не нудьгував... Гарного вечора Вам і натхнення!