Каюсь я, я - грішниця, люди,
Хоч душею горнусь до Бога.
Ні, не б’ю я рукою в груди,
Не легка бо моя дорога.
Та дорога, що в долі маю,
Що зі стежки бере початок.
Від край хати роки гортаю,
Звідкіля дарувався статок.
Чудний статок життя давало:
Дрібку солі в сердечні рани.
Й провидіння не раз спасало,
І з нуля будувались храми.
Вірні друзі в скрутну хвилину,
Ще лукавство - злиденна покруч.
Чи родилась в таку годину,
Що і радість, і біль - все поруч?
Якби сонце, що в хмарах висне,
Та втрачає блаженну міцність.
Світ ясніє, - лиш промінь зблисне,
Так й життя віднаходить стійкість.
23.05.21
світлина автора: Валентина Ланевич
Твоя душа сказала все за тебе!!! Сильно Валечко! Не кожен виллє душу на папір, а ти це змогла!!! Молодець! Прекрасний вірш! Здоров*я тобі сонечко, любові і Божої ласки!!!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хай і тобі щастить по життєвій стезі, Танечко! Дякую від душі!
Глибока сутність вірша. Робити такий аналіз душевного стану, зізнання у гріховності може тільки сильна духом героїня. Неймовірно гарний вірш, сильно написаний.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, що вірш Вам до вподоби! Дякую щиро, Галино!
Чудний статок життя давало
Дрібку солі в душевні рани,
Й провидіння не раз спасало,
Аби знов будувались храми.
Такі вірші ідуть з самої душі.В них не тільки
сила змісту, в них глибина пережитого.
ильний вірш. Зачепило.
Щастя Вам, натхнення й любові.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хай і Вам щастить, Андрію Васильовичу! Дякую від душі за таку теплу відозву!