До смерті не можна звикнути,
Її не можна купити.
Невже ми живемо, щоб зникнути,
Й кого у цьому винити?
Хто каже: - Я не боюся,
Той смерті лиця не бачив.
А я, смерть, на тебе злюся,
А я, смерть, від тебе плачу!
А я , смерть, тебе ненавиджу!
Здається, змогла би – вбила!
Чого забираєш за межу,
Всіх тих, кого я любила?
Які у тебе критерії?
І хто складав тобі списки?
Пульсують ритмічно артерії,
А ти підводиш вже риски!
Не можна до тебе звикнути,
Як можна тебе любити?
Ходити – і раптом зникнути…
І як нам це пережити?
