Хай буде дощ!
І вдарила гроза
горіху запізнілому у груди...
А ти мені нічого не сказав,
що йде зима і за спиною -
грудень...
А я ж лишень дозріла зацвісти...
Душа моя от-от зачала сонце...
Але, самотній, місяць перестиг
і покотився
по небес долонці...
Я не просила золота - води.
Маленьку крихту світла -
від застуди...
Засну, зігріта снігом - не буди.
Мене твій голос
більше не розбудить...
Гарно, трепетно. Дякую, за чарівний ранок. Не можу зрозуміти відношення авторів, прокоментували гарно, а рейтинг чому не поставили? Вірш вартий уваги! Успіхів Вам та наснаги.
Усе тут класно, аж дух захоплює. Будете сміятися, але після прочитання лишилося таки одне запитання до ЛГ: чого, а головне - куди ж той місяць з неба скочив?! Певно, у гречку
