В ріллю життєву впало слово.
Чи квітка ніжна проросла?
Якщо це слово не полова,
Зросло воно із джерела.
Щоб дарувати ніжність, радість,
Когось щасливими зробить,
Щоб побороти комусь слабість,
Щоб захотілось в світі жить.
Слово живуче навіть в спеку,
Коли навколо світ, як тьма.
Нехай прилине із далека,
Та серце з радістю прийма.
І в час суровий і похмурий,
Нам нагадає про весну.
Здолає слово навіть мури,
І сум, і тугу навісну.
Слова багатші на всім світі,
Хоч в них немає гаманця.
Все ж мають здатність навіть вбити,
Подарувати зір сліпцям...
Слово на вітер не випускають, бо воно велику радість подарує... хоча воно може і вбити...Дякую, дорога Надюшко за гарний настрій та майстерність.Щастя Вам і удачі іще веселого настрою і чудових почуттів!
Чудова, мудра лірика! 
