Все вужче коло рідних, друзів,
Вони пішли від нас колись.
(Їх не замінять кращі, другі,)
Вони корінням в нас сплелись.
Ми не побачим їх ніколи,
Не прийде вже жаданий час.
Не раз цвістимуть матіоли,
А ви у згадках повсякчас.
То ж бережімо тих, хто є,
Хто поряд з нами може бути.
Хто нам наснаги ще дає,
Ми може це в житті збагнути.
Мене згадаєш й ти колись,
Як зацвіте вже спіла осінь,
Впаде на землю жовтий лист,
Не маєш права забуть зовсім.
Колись в сумний осінній вечір,
Як дощ постукає в вікно,
Я не признаю твою втечу,
Бо знаю: любиш все одно.
Згадаєш ніжні мої руки,
Слова, що сказані тобі.
Ти до сих пір їх чуєш звуки,
Не будеш ти уже в злобі...
Бо час життєвий швидкоплинний,
І кожна мить ще дорога.
Немає місця для рутини,
Здоровий глузгд - перемага...
Як важливо на цій землі іти назустріч людям, які роблять тобі добро, адже життя таке швидкоплинне, можна і не встигнути... Зворушливий життєвий вірш, Надійко!
