З ранку, аж до пізньої годинки,
Під ліхтариками світлячків,
Павучок мереживну хустинку
З ніжних ниток павутини сплів.
Щоб подивувалися комашки —
Посріблив краплинками роси
І на чай з пахучої ромашки
Муху-вередуху запросив:
— Подарую я тобі хустину
В цей ясний погожий літній день.
Ти співаєш гарно без упину,
То навчи й мене своїх пісень!
Продзижчала щось бездарно Мушка,
Хусточку на крильця натягла,
Потрясла сережками на вушках
Й у вікно відчинене втекла.
Павучок збентежено забився
У куточок, бо забракло слів,
А до ранку добре потрудився
І міцну для Мухи сітку сплів.
Ну, а далі — осінь, дощ та холод.
Мушці ж тепло в хустці з павути,
Є що їсти, тож не мучить голод,
Тільки журно, як тут не крути.
Їй самій співати одиноко,
Сум наводить хусточка м‘яка
І, скупу сльозу змахнувши з ока,
Подалася знов до Павука.
Влізла Мушка в плетиво Павуче,
Трохи, щось, незручно, та — нехай.
Продзижчала тихо нерішуче:
— Ну, привіт... ти як? А я — на чай.
сподіваюся, цього не станеться!!!
знаєте, захотілося вашу книжечку, хочеться читати її своїм майбутнім дітям.
не зупиняйтеся! дітей навколо так багато, особливо всередині дорослих
Мені так хочеться відтягнути той момент, коли доня скаже: «Мама, перестань мені розказувати казки і вірші, я вже доросла.»)) чогось здається, що тоді відпаде бажання писати) дякую!!!
«Змахнувши»)))) сама себе підловила))) отак я уникаю і отака моя профілактика)))
Останній стовпчик цього вірша звучав так:
З того часу не говорить навіть,
Не дарує плетених хусток,
Але по кутках підступно ставить
Пастку мухам кожен павучок.
Замість трьох останніх. Метою було розказати дітям, чого мовчать павуки. Але поміняла, бо мало хто бачив вірша дитячим. І маю тепер оце)))
Дякую!!!
P.S. А фото - моє) правда класне?) наш ранковий ліс) роса на павутинці)
дякую!!!
