Вмирала я не раз і воскресала,
Аби свій хрест донести нелегкий,
Любов же до Вкраїни не згасала,
Й думки кололи мозок, мов голки.
Ніколи не жила я безтурботно
І бачила у цім для себе зиск:
Сімейні клопоти, улюблена робота,
А з неба час-інкогніто грозивсь…
Усе в житті цім тільки тимчасове
І усьому настане судний час.
Він перевірить почуття і совість,
Коли запалить Раша наш Донбас.
Тоді вже кожен знайде собі нішу:
Хтось пересидить десь непевний час,
А той в бою проллє кровицю свіжу,
Й заплачуть за ним мати і свіча.
І хто те зна, чи так хотіла доля,
Чи вибір сам синок собі зробив,
Коли життям він заплатив за волю?
Фіналу ж ще не видно боротьби…
22.03.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
