Дзвоню я до коліжанки,
Що робиш? - питаю.
- Та нічого вже не роблю,
В місто ся збираю.
Ми Олесьо чистить зуби,
Зварилам вівсянку...
Трохим сіла на дієту,
То їм кашу зранку.
Ще кусок лимона з'їла
Для імунітету...
Чоловік ми дуже любить...
Скажу тобі по секрету,
Що дуже шанує...
Як я хочу вітамінів,
То завжди купує.
Якось купив мені хурми килу,
То я усю сперла.
Так боліло всередині,
Що малом не вмерла.
А від зазрості мене,
уже чую тіпа...
Маю в хаті свого Юзька,
Не дасть кришки хліба.
А твій все тобі купує ,
Чистить зуби вранці-
з передсердя таке кажу
своїй коліжанці.
А вона мені толкує ,
Мов тупій поганці:
- Та не ті , що в моїм писку,
Ті що стоять в склянці.
А мій мене не шанує,
Нічого не робить...
Наче кугут обскубаний
По всіх бабах ходить.
Зневажає мене дуже,
Лупить, задається...
У Мотруні вже ночує,
А з мене сміється.
Коліжанка , як почула
те у телефоні...
Пояснила мені " чотко".
Ніби на долоні:
-. Ти ще файна молодиця,
Не стара ,вродлива...
Маєш свої файні зуби...
Зачіску б зробила
І чкурнула б за границю,
Бабла б заробила,
Знайшла собі іноземця
І як пава жила.
Мені аж дух перехватилот
Від тої розмови.
Я б поїхала із дому
Та шкода корови...
Отакі то наші сільські жінки...
І
