Спливали дні, немов у забутті…
З оцього світу, з ореолу світла,
Щось проросло осердям у тобі…
Будь тиша. Будь пташина. Будь – повітря.
І розчинися в музиці буття –
Вона нуртує сокровенно, пружно,
Часом нечутна, мов серцебиття,
Насправді ж – непокірна і потужна.
У промені, у бджілці, у зерні,
У погляді коханому, у слові,
Що бростю проростає у тобі, -
Орган життя гучить, моя любове…
Ступи ж у світло, за межу оков -
Пречистий янгол мить твою чатує.
Живий Господь. І Він – сама любов,
Котра у всьому сущому нуртує.
Зорі вечірній тихо помолись,
Повір у радість – на порозі квітня…
Ось-ось весна осяє сонцем вись…
Ти жінка, ти надія, ти суцвіття…
