Розтав вже лід, зажебоніла річка,
Хвильки веселі подалися в нікуди.
Весну чекає молода смерічка,
Зими пропали вже тепер й сліди.
І потекли струмки, розбуджені весною,
Спросоння не повірили в тепло,
І жваво розмовляли між собою.
Це сонячне проміння припекло.
Тут горобців злетіла ціла зграя,
Давно вони чекали банний день.
І радість цих пташок була безкрая,
Бо про весну таку думки лишень.
І знову погляд кинула на річку,
Листок торішній он кудись пливе.
Ніхто не прочитає того змісту,
З запізненням цей лист комусь несе.
Пройшов вже час, але його ж чекали,
Та винувата в цім була зима.
Вона цей лист старанно приховала,
Спішить, мабуть, листок цей задарма...
Чудолва лірика! Весна дрімаю в сніжному повиточку.... Не випускає лід квіточку на світ... мала сніжинка пливе по струмочку... на якусь мить завмер проліска цвіт...
Гарного вечора Вам, Надійко! Удачі!
Дякую Вам за такий гарний подарунок, дорога Надюшко!З великою насолодою прочитала Ваш вірш!
Натхнення Вам і удачі іще веселого настрою і чудових вражень!