Маленька Елізабет сиділа на маминих колінах, коли побачила, як літак торкнувся білих пухнастих «баранців» — так називала вона хмари.
— Мамо! Мамо! Дивись! Ми на хмарках! — вигукувала вона, притискаючи носа до скла. Мамо, баранці не тікають! Мамо, а вони щось їдять? Мамо, а тато бачив небо так близько? Мамусю, я хочу погладити ось того ліворуч, він мені усміхнувся! Мамо, а він тут живе, так? Ми скоро його зустрінемо?
— Кого? — запитала мама маленької «хочувсезнайки».
— Бога! Ти ж казала, він живе на небі. Я думаю, якщо перестати кліпати очима, то можна його побачити. Мамо! Я не маю, що йому подарувати!
— Ти сама його подарунок, — усміхнулась мама. Вона не намагалася відповісти на всі ті запитання, бо маленька Ліззі їх і не чекала.
Елізабет завтра виповнюється 5 років і це перша її подорож на літаку. Вони летіли в якісь теплі краї, назви яких вона не могла запам’ятати, де тато готує їм сюрприз.
— Я згадуватиму цей день усе своє життя! — вигукнула малеча й далі поринула у світ, у якому нові кудлаті друзі радісно вітали її.
Мама намагалася трішки заснути, але їй погано це вдавалось.
— Мамо! Я щойно бачила янгола. У нього крила! І він мене бачив. Він летить без літака! Цікаво, де його багаж? — торохтіла вона.
Мама мовчки усміхалась, і закривши очі уявляла як вони всією родиною зможуть, нарешті, побути разом.
Елізабет вдивлялась у небо не розуміючи, чому ніхто не радіє. Хіба їм не подобаються ангели? Вона навіть змогла роздивитися ліхтарик зі свічкою в його руках.
— Дивно, — подумала вона, — навіщо ліхтарик, коли все видно? Вдивляючись у небесний світ, дівчинка нічого не чула довкола, аж поки мама не забрала її від вікна й не почала одягати рятувальний жилет. Коли Елізабет думками повернулася в літак, то здивувалася метушні.
Гучномовець щось нерозбірливо говорив.
Красиві стюардеси ходили по салону, заспокоювали людей і допомагали з ременями безпеки. Раптом літак наче підскочив і почав швидко нахилятися вперед. Люди в салоні закричали. Елізабет, у якої перед очима ще стояв той красивий янгол із ліхтарем, теж почала хвилюватися.
— Мамочко, у нас аварія?! Літак зламався? Ми помремо? — Ліззі пам’ятала ті новини по ТБ, де показали, як палаючий літак лежав на землі.
— Ні, дорогенька. Ні. Усе буде добре. — відповідала мама зі сльозами на очах.
Вона швидко написала смс, в надії, що дійде потім, обійняла міцно Ліззі та сказала, що вона найкраще, що є в її житті.
Спалах — і все стихло. Усе немов провалилося в якусь безодню…
Янгол із ліхтарем у руках посміхався новачкам. Їхнє біле сяйво іскорками розліталося довкола. Він чекав на них, таких красивих і вічних, легких і божественних.
Вони летіли, не маючи крил, туди, де все продовжується. Такі різні, такі величні душі. І одне маленьке янголятко, яке намагалося спіймати кудлатого баранця.
Люблю прозу. Гарно у вас вийшло. Трагедія, як писав хтось із коментаторів нижче? Ну, не сказав би... Останній абзац - світлий, ніби намагання знівелювати трагізм ситуації. Це, якщо об'єктивно.
Суб'єктивно - янгол для мене у тому творі - антагоніст. Є в ньому щось зловісне, оманливе. Передвісник смерті, який радіє, що "пастви" його прибуло.
Це і є предвісник смерті - янгола зображають з ліхтарем у руці. Все вірно. Ім’я янгола -Гавриїл. А кінець не намагання. Те, що нам релігія нав’язує своє бачення, не означає, що все правда. А душі дійсно безсмертні . Я багато років навчання і практики маю, щоб розуміти що саме я тут пишу і чому так завершила. Колись всі це знатимемо особисто))
Є знання. Просто мільйонам не готових це не варто знати. Бо як мавпа з гранатою - той самий ефект. Тому все завуальовано і приховано. Я знаю про що кажу)))) просто немає сенсу пояснювати вголос
Ок) Тоді вітаю вас із тим, що ви долучені до таємниці таємниць) А нам - звичайним смертним - залишається чекати припинення функціонування та фізичного існування організму. Одне тішить - не бачитимем, як хробаки пожирають нашу мертву плоть)))
Трагічність я бачу саме у тому, що фізичне життя дитини було перервано дуже рано та при таких обставинах. При всій повазі до релігії та розумінні такого поняття, як безсмертя, це всеодно не повинно бути нормою!!! Кожна душа приходить у світ здобувати досвід, та й мені якось не весело, коли гинуть діти. Навіть, якщо їх душі попадають одразу в рай.
Ладонька звісно, це так, але не завжди, буває таке, що наші діти стають розплатаю за наші особисті гріхи. Та й не можна забувати про тих хто зостається після таких трагічних обставин, це і батько, та рідні. Я, думаю хто втратив у своєму житті дитину, той розуміє, що це найцінніше… Тому Ваш твір і є трагічний, хоч і дає надію.
Дякую за відгук. Трагічна але мені цікаво хто, що бачить. Чи помічають люди, що насправді душі живі завжди. І що фраза «туди, де все починається», має значення. Чи через емоції і занурення не помічають . Так цікаво розкривати і пізнавати людей через історії.
Точно так. А знаєте що у цих словах є і науковий сенс? Вже доказано, що кожна наша клітинка має одиницю світла. (Навіть має назву, вилетіло з голови зараз), і від стискання саме, начебто вакууму, проявляється те світло.